<

Блакитний килим

Грузинська народна казка. Читати українською онлайн.

Жив цар. І був у нього єдиний син.
От виріс царевич, дорослим юнаком став. Дивиться на нього цар, любується й думає:
“Старію я. Треба б мені царство синові передати. Добре, якби у нього маленький спадкоємець ріс. Тоді міг би я вмерти спокійно”.
От підкликає він один раз його до себе й каже:
– Чи не час тобі, синку, наречену собі пошукати? Пора тобі сім’єю  обзаводитися.

І повів його цар у велику залу. Всі стіни її портретами були завішані – і на всіх портретах дівчата намальовані, одна одної красивіше.
– От, синок,- говорить цар,- вибирай собі дружину.
Обійшов царевич всю залу, всі портрети розглянув і говорить батькові:
– Ні, тату, не можу собі по серцю ні однієї вибрати. Всі вони красуні, слів немає. Але ні до однієї з них у мене душа не лежить. Дозволь мені краще самому все наше царство обійти. Може, я й зустріну свою наречену.
Цар погодився, і відправився царевич у дорогу.
Ходить він по рідній землі, ходить по горах, по виноградниках, у міста заходить і у села заглядає. Багато дівчат у його рідній країні, багато красунь і розумних, і добрих, а не лежить до них серце царського сина.
Але от одного разу у горах, на краю бідного селища, зустрів він дівчину – струнку, як кипарис, з косами, немов коричневий шовк. Побачив царевич дівчину й зрозумів, що її одну буде любити все життя.
Увійшов він до неї в хатинку й сів поруч.
– Виходи за мене заміж, красуне,- просить.
– Хто ти?-дівчина запитує.
– Я- царевич.
– А що ти вмієш робити? Яке ремесло знаєш?
Здивувася юнак:
– Ремесла я не знаю. Я ж кажу тобі, що я – царевич.
Засміялася дівчина:
– Бути царевичем – це не ремесло. Сьогодні ти царевич, а завтра ні. Чим тоді будеш родину утримувати? Піди навчися якого-небудь ремесла. Навчишся – тоді вийду за тебе заміж, а ні – більше не показуйся.
Опустив голову царевич, вийшов сумний. Якому ремеслу навчитися – не знає.

Повернувся він у палац, розповів батькові про свою біду. Посміхнувся цар:
– Не засмучуйся, синок. Це справа поправима.
І наказав він скликати до себе в палац майстрів-ремісників із усього царства. Прийшли на царський заклик ковалі й пічники, бондарі й ткачі, швеці та теслі. У золотий залі  чекають царя, між собою шепочуться, не знають, навіщо їх цар призвав.
І от виходить із покоїв цар з царевичем.
Поклонилися їм ремісники.
– Здорові були, майстри,- звертається до них цар.- Зібрав я вас сюди от по якій справі. Хоче мій син, царевич, навчитися якому-небудь ремеслу. Хто з вас хоче його в науку взяти?
Зашепотілися майстри, головами захитали. Нелегке це завдання – царського сина простому ремеслу вчити.
– Ну, що ж, ніхто не наважиться? – запитує цар. І підкликає він до себе майстра-слюсаря, що у палаці всі замки ставив. – Я знаю, ти гарний майстер. Берешся навчити царевича слюсарній справі?
Розгубився слюсар.
– Чому не навчити, ваша величність? – відповідає.- Та не знаю,  чи догоджу.
– А скільки часу потрібно, щоб гарним майстром стати? – запитує царевич.
Подумав слюсар:
– Так років три потрібно вчитись.
– Ну, це мені не підходить,- говорить юнак.- Стільки часу моя наречена чекати не стане.
Підкликав цар бондаря й запитує:
– Скільки часу потрібно, щоб царевича твоєму ремеслу навчити?
Поклонився бондар цареві:
– Два роки, ваша величність.
– Ні, і це занадто довго,- говорить царевич.
Майстри за майстром всіх цар запитав. Нарешті дійшов до останнього. Це був старий ткач – рідкий умілець. Ткав він килими такої краси, що любуватися на них з інших країн приїжджали.
– Ну, а ти, старий, невже не допоможеш? – запитує цар.
Подумав старий ткач, потер чоло:
– Добре, ваша величність. Я навчу царевича моєму ремеслу.
– А за скільки часу? – запитує царевич.
– За три дні,- говорить старий.
– От на це я згодний,- Зрадів царевич.- Три дні – термін невеликий!
Пішов царський син за старим ткачем і пробув у нього три дні. А коли повернувся в палац – умів він ткати такі килими, не гірше свого вчителя. Виткав царевич чудесний килим і повіз його показувати своїй нареченій.
Приїжджає він у селище, входить у хату, килим перед очами красуні розкидає:
– От, подивися, чому я навчився. Підеш тепер за мене заміж?
– Тепер піду,- говорить дівчина.
Привіз її царевич у палац. Дуже дівчина цареві й цариці сподобалася. Благословили вони сина, зіграли щасливе весілля, і зажив царевич із дружиною в злагоді й спокої.
Кілька років пройшло. Умер старий цар, і став царевич царем. От якось раз і говорить він жінці:
– Хочу я пройти по своїй землі, щоб дізнатися й провідати, що піддані про мене говорять, чи не затіває хто зраду. Але зроблю я це потихеньку, щоб ніхто не знав.
Одягся він у руб’я жебрака, взяв сумку й ціпок і пішов по країні. А державою управляти жінці доручив.
Довго ходив цар по містам і селам. Пора йому і додому повертатися. Та один раз увечері заблудився він у горах і потрапив у дику ущелину. Називалася вона Зміїною, і недобра йшла про неї слава. Збився цар з дороги й потрапив у руки розбійникам.
Потягли його розбійники у свою печеру. А цар кричить:
– Не смійте мене торкатися! Я- цар. А розбійники сміються:
– От ще видумав! Стане наш цар у таких лахміттях по горах лазити!
– Якщо ти цар, так з тебе викуп! – кричать одні.
– Прикінчимо його. Що з нього взяти? – говорять інші.
А цар і відповідає:
– Грошей у мене із собою немає, але вбивати мене вам все-таки невигідно. Я можу виткати такий килим, якого ще ніхто не бачив. Продасте його – багато грошей одержите.
Задумалися розбійники:
– А довго ти ткати будеш?
– Ні, недовго. У три дні всю роботу закінчу.
– Добре,- кажуть розбійники,- три дні почекати можна. Приймайся швидше за роботу.
Замкнули вони його в підземеллі, дали йому вовну й шовк.
Взявся цар килим ткати.
Ще третя доба не скінчилися, як килим готовий був.
Вийшов він весь блакитний, золотими квітами затканий. По всіх сторонах дивовижні візерунки біжать, між казковими квітами небачені птахи крила розпустили.
Глянули розбійники на килим – так й обімліли.
– Так, така робота дорого коштує. Повеземо килим у місто продавати.
Взяли вони килим і поїхали в місто. Цілий день по базарах і по купцях ходили, чудесний килим купити пропонували. Та не знайшли покупця. Дивуються всі майстерній роботі, оцінюють килим у тисячі монет, а купити – ні в кого грошей не вистачає. Так і повернулися розбійники ввечері в гори. Злі повернулися й заходять до царя в підземелля.
– Ніхто твого килима купити не може. Грошей навіть у купців не вистачає. Ні до чого твій килим. Завтра стратимо тебе.
А цар і відповідає:
– Потерпіть ще трошки. Поїдьте завтра прямо в царський палац і просіться, щоб вас до царівни допустили. Вона купить мій килим.
Подумали розбійники, поміркували й погодилися. Ранком поїхали двоє з них у царський палац. Приїжджають, просять допустити їх до цариці. А придворні не пускають:
– Зайнята цариця, не до вас їй. Розгорнули тоді килим розбійники.
– Подивіться, що ми їй привезли. Ойкнули придворні, в очах у них зарябіло.
– Ну, заради такого чуда мусимо про вас доповісти.
І пропустили розбійників до цариці. А цариця смутна сидить, цілі дні плаче. Нудьгує вона, турбується за чоловіка. Давно всі терміни минули, а царя все немає і немає.
Увійшли розбійники, поклонилися.
– Подивися, царице, який килим у нас.   Чи не купиш?
Глянула цариця на килим – і завмерла. Це не візерунок дивовижний, це букви вигадливі по краям килима виткані, а з букв напис виходить:
“Я в полоні у розбійників у Зміїній ущелині. Надсилай допомогу, не то мене стратять”.
І вигляду не показала розумна цариця, що прочитала напис. Заплатила розбійникам, не торгуючись, скільки за килим запросили. А тільки вони з кімнати вийшли, цариця всіх своїх головних військових до себе закликала й наказала негайно в гори відправлятися, царя виручати.
Сидять увечері розбійники у своїй печері, ділять отримані гроші . І раптом шум – гам за дверима, крики, тупіт: цілий загін військових на ущелину наступає.
Увірвалися солдати в печеру і звільнили царя.
Розбійників пов’язали і у місто на суд повезли.
А цариця чоловіка в палаці зустрічає й каже:
– Вже не думала я тебе живого побачити. Відпочив цар, поїв, вимився, знову свій царський одяг надів. Вийшов увечері із царицею в сад, сів під кущами троянд. А цариця йому:
– Ну, що б ти став робити, якби  ремесла не знав? Не допомогло б тобі, що ти цар! Убили б тебе розбійники.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар