TOU

Близнята

Африканські казки

Давно-давно у країні зулусів жили багаті чоловік Зонді та його дружина Номамба. Вони працювали коло землі, засівали її, і їхні комори аж ломилися від багатих урожаїв. Добрі духи благо­словили їхню худобу, яка помножувалась і приносила їм багатство; але попри все це вони дуже сумували, бо не було в них ні сина, ні доньки, щоб роз­ділити з батьками любов і достаток. День у день ходили вони до знахарів свого племені і пили чарівне зілля, що ті їм давали, а дітей так і не було.

Нарешті, через багато років, вони дізналися, що їхня мрія здійсниться. Так-то вони вже раділи, так раділи! Але, коли та мрія здійснилась, радість батьків потьмарилася, бо в них знайшлося одразу двійко дітей — двоє близ­нят. А в ті далекі часи в їхній країні це вважалося великим нещастям.

Чоловік і жінка вирішили приховати правду від своїх одноплемінців, бо закон зулусів вимагав, щоб близнюків убивали відразу після народження. Багато разів вони хотіли вчинити, як велить закон! Але щоразу, коли ма­ленькі рученята обвивали шию матері, батьків покидала мужність. Коли до них хтось приходив, то вони показували людям лише одного з близнят.

Хлопчика назвали Демана, а його сестричку — Демазана. Спочатку бать­кам легко було приховати правду, але з часом ставало дедалі важче вберегти таємницю від одноплемінців і вождя.

Батьки вирішили переселитися в дике й безлюдне місце, де по ущелині, повз стрімку скелю, що називалась Нтунджамбілі, текла бистра річка.

Скеля та була розколена зверху донизу так, ніби блискавка розсікла її. Люди казали, що іноді зсередини скелі долинали якісь чудні пісні й гомін. А кілька разів бачили, як ця скеля розсувалась, а потім знову зсувалася до­купи. Саме тому всі з жахом дивились на Нтунджамбілі, і ніхто навіть близько не підходив до неї.

Отож Зонді і Номамба вирішили, що малюкам буде краще у новому житлі, і якийсь час вони жили спокійно в тій безлюдній ущелині.

Близнятам було по шість років, коли настала велика біда. Майже вся худоба загинула від невідомої хвороби, родюча земля потріскалася від стра­шенної посухи, мешканці села стали вмирати.

Тоді зібрав вождь усіх людей племені і сказав, що опівдні наступного дня шамани будуть викурювати злих духів, бо хтось учинив щось дуже погане і тому на них звалилося таке нещастя.

Зонді і Номамба зажурилися. Вони були певні, що все те діється через їхній непослух, адже вони приховали народження близнят. Скріпивши серце, Зонді відвів маленьких Деману і Демазану до швидкої річки і кинув їх у воду.

Затуливши очі руками, щоб не бачити, як діти тонуть, він, плачучи, підняв­ся на берег і побрів до своєї хижі.

Але добрі духи охороняли малюків. Брат схопив свою сестричку за руку, і течія понесла їх униз повз навислу над водою гілку, за яку Демана встиг учепитися. Він був сильним і розумним хлопчиком. Міцно тримав він Дема­зану і не випускав з руки гілку. Хвиля підштовхувала їх до мілини, вони вибра­лися на берег і опинилися біля підніжжя скелі Нтунджамбілі.

Якийсь час діти грілися на сонечку. Вони сиділи й думали, що його робити далі. Коли це почули позад себе якийсь гуркіт. Озирнулися — аж то розкололася навпіл величезна скеля, з глибини її почулася якась дивна пісня, і гурт карликів вийшов з печери, що була всередині скелі.

— Демана і Демазана, ласкаво просимо до нашої оселі,— кликали вони дітей,— ідіть до нас і живіть з нами. Ми лікуємо всі скорботні серця.

І вони повели дітей до великої печери, в яку звідкись лилося м’яке світло. Діти здивовано озиралися довкола. їх оточували маленькі чоловічки, що жи­вуть під землею, а м’яке світло лилося від мільйонів крихітних світлячків, які гронами звисали з високої стелі. Всі, в кого серця були розбиті й скор­ботні, знаходили тут притулок, і маленькі чоловічки опікувалися ними. Діти побачили маленьких жучків з поламаними ніжками, яких тут ніжно догляда­ли; ящірок з відірваними хвостами; крихітне оленятко, маму якого розірвав лев; орла зі зламаним крилом. Усіх тут радо зустрічали, і всі ставали тут дру­зями.

Діти з радістю залишились у тому затишному, мирному куточку і вважали його за свою домівку.

Вони їли гриби, що росли біля стін печери, та мед, який добували з вели­кого бджолиного гнізда, що висіло на скелі. А маленькі господарі приносили їм з лісу фрукти. Чоловічки навчили їх розчиняти скелю, коли їм хотілося піти погуляти. Треба було лише сказати: «Нтунджамбілі, відчинись». Тоді скеля розсувалася, щоб випустити дітей. Щодня вони гуляли берегом річки і були дуже щасливі. Вони полюбили маленьких чоловічків, і їм більше не хотілося повертатися в селище, бо вони не забули, що це їхній батько кинув їх у річку.

А в цей час Зонді і Номамба гірко плакали за своїми дітьми.

Зонді часто ходив до річки, сподіваючись, що якимось чудом вони вряту­валися.

І от одного разу він побачив, як розсувається скеля і з неї виходять близню­ки. Сміючись і співаючи, вони заходилися гратись на березі річки.

Зонді хотів був гукнути їх, але потім вирішив сховатися і подивитись, як вони граються у воді. Невдовзі діти втомилися і вийшли з води. Батько поба­чив, як велика скеля ще раз розчинилась, і маленькі чоловічки покликали малюків. Чоловік кинувся додому, щоб розповісти все Номамбі. Почувши новину, Номамба аж нетямилася з радощів і все благала чоловіка привести дітей додому.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – І. Шепаровска

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: