ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Болотна солов’їха

Казки Марії Романівської

Пекуче літо нагрівало води, і весело жилось у теплій річці. У підводних парках серед густих водоростей гу­ляли зграї молодих риб. Білі лілії надимали під вітром пелюстки, як легкі паруси, і пишно вбраними корабля­ми гойдалися в хвилях. А навколо зеленими човнами випливало їх листя.

У затоці, де вода текла помалу, жила і виспівувала велика жаб’яча капела, і жаба Квакса була в ній пер­шою співачкою.

Бувало навіть місяць заслухувався цих жаб’ячих концертів і зупинявся над річкою. Замріювався мі­сяць, губив із ріжків своє проміння і сам ставав блі­дий, як лілія.

Навіть птахи, великі майстри співу, іноді похваляли жаб’ячі концерти в затоці.

— Добре виспівує цей альт! — похвалив якось Квак- су і соліст пташиної опери — соловей.

З цього і почалося все лихо, бо, почувши таке, Квак­са вирішила, що вона й справді велика співачка. Жаба почала так задаватись, що від неї не стало нікому спо­кою.

— Ква-ква,— співала Квакса.— Я — родичка со­лов’я. Я — великий талант, якому в світі рівного нема. Я — болотна солов’їха, знаменита артистка Ква.

Вона все надималась від пихи і стала відворотна, розпухла, гладка. На концертах Квакса коверзувала і не хотіла вже сидіти на зелених човнах з латаття. Для неї зробили окрему естраду з найкращих білих лілій, сплетених разом. Цілий почет з молодих жабок дали їй до послуг. Та цього Кваксі було замало.

— О,— казала вона,— хіба мені місце в цьому бо­лоті? І чи компанія мені ці нещасні співаки? Мені б личило сидіти високо серед птахів і співати соло.

Одного разу, мріючи про свою високу долю, Квакса раптом відчула, що й справді здіймається в повітря. Але жах охопив співачку, бо зовсім близько вона по­бачила круглі очі лелеки і зрозуміла, що затиснута в лещатах її страшного червоного носа.

— Ой, ой,— голосно закричала Квакса,— мене не можна їсти! Краще я віддам вам всіх наших співаків- бездар — багато, багато жаб’ячого м’яса!

Різкий поштовх примусив її замовкнути. Отямив­шись, Квакса побачила, що лежить у гнізді лелеки і за кожну лапу її тримають малі носи.

— Стривайте,— сказала лелека своїм дітям,— ця товстуха белькоче щось цікаве.

— Еге ж, еге ж,— зраділа Квакса,— ви не їжте ме­не. Давайте краще складемо угоду. Я вам влаштую справжній бенкет.

Угода була така: Квакса віддає лелекам на обід всю жаб’ячу капелу, а за це їй залишають життя. Крім того, вона випрохала, щоб лелека віднесла її потім на верхів’я великої верби, де навесні любив співати со­ловей.

Лелека погодилась. І того ж вечора Квакса віддала своїх товаришів на загибель.

Вона заявила, що на честь молодого місяця хоче да­ти з усім хором на березі великий концерт. Всі жаби вилізли з води, зайняли свої місця і радо підхопили місячну пісню, яку заспіву­вала сама Квакса. Тенори, баси, дисканти, альти — кож­ний виводив:

Ква, ква,

По воді

Тихо, місяцю, ходи,

Свою сітку розпусти,

Щоб ловились рибки.

Це була пастка: з очерету вискочили лелеки. Вони ото­чили бідних співаків кільцем, і ніхто не залишився живим, крім зрадниці Квакси.

Тільки місяць бачив цю розправу в затоці і від жалю закрився хмаркою. Змовкла жаб’яча капела, і навіть дер­кач, що любив акомпанувати хорові, від жаху занімів.

Квакса ж була щаслива. Знесена лелекою вгору, вона тепер сиділа на гілці високої верби і могла, нарешті, у ви­сочині співати соло.

Та коли в річці разом з хором голос Квакси здавався навіть приємним, зовсім смішно і недоладно пролуна­ла її пісня на місці солов’я.

Всі птахи злетілися на це квакання.

— Хто це там безвухий голосить? — запитувала обу­рено трясихвістка, гнівно трясучи своїм хвостиком.

— Пху,— сказала ластівка,— це ж не спів, а якась скреготня!

— Та це гладка жаба насмілилася залізти на місце нашого великого співця! — закричала очеретянка, що підлетіла зовсім близько і побачила Кваксу.

— Ой,— зітхнула синичка, яка жила в дуплі дере­ва,— сил немає зносити таку музику, доведеться міня­ти квартиру!

А Квакса задоволено скреготала, аж луна за лісом котилася.

Тоді стара верба, яка теж мала музикальний слух і любила слухати справжні пісні, гнівно зашуміла і захиталась, щоб скинути геть нахабну співачку. Вона так трусила своїми гілками, що перелякана Квакса урвала спів і, чіпляючись всіма лапами, заголосила:

— Ой, ой, подружки, любі, рятуйте мене!

Але внизу мовчало болото, бо всіх жаб поїли леле­ки. Не в силі більше триматись, Квакса плюхнулась на землю.

— О, ще одна бездара,— сказала лелека, схопив­ши її.

— Я — Квакса, я — великий талант… Я… — про­бувала кричати Квакса.

Та лелека удала, ніби її не пізнала, і спокійно проковтнула свою здобич.

 

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сердита  черепашка”
Автор – Марія Романівська
Видавництво :  “Веселка”
М. Київ,  1981 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: