<

Борсучок, який умів малювати

Леонід Куліш-Зіньків

В одному великому лісі сталось нещастя. З’явився там досі невідомий Вовк. Був він страшніший за всіх вовків, яких коли-небудь бачили. І мав він зуби, якими міг столітнього дуба перегризти, ще й очі, якими за горами й долинами бачити міг. Тільки вийде сіроманець на полювання — гинуло багато мешканців лісових.
Зажурились звірі, зібралися одного разу раду радити.
— Може, нам мисливців покликати? — мекнула дика Кізка.
— Е, ні, — заперечив куцохвостий Зайчик. — Мисливці всякими бувають.
— Тоді давайте подарунків Вовкові приготуємо, щоб його задобрити?
— І це не годиться, — похитав пишними рогами лось.
— Зробимо ось як, — обізвалась нарешті хитра Лисичка. — Поховаємось ми по норах і барлогах. Не буде чого Вовкові їсти й помре з голоду.
— І ця вигадка нічого не варта, — почав хрюкати дикий Вепр. — Доки Вовк дух спустить, самі від голоду помремо.
— А, може, і не помремо, — обізвався хтось з-під куща малини.
— А це ще хто там? — загомоніли стривожені звірі.
— Це я — Борсучок, який вміє малювати. Лисичка, друзі, гарно придумала, — сказав. — Давайте і насправді ми від Вовчиська поховаємось. Ненадовго.
— А що далі? — нетерпляче загукали звірі.
— А далі те, що я — Борсучок, який вміє малювати.
— Ну й що з того? — з недовірою подивився на Борсучка Вепр.
— Нехай зайчик ось тут стане, а я з нього портрет намалюю. Ми гуртом глибоку яму викопаємо, хмизом і ломаччям її накриємо, а посередині намальованого зайчика поставимо. Живий Зайчик хай Вовка до ями заманює. Тоді й побачимо, що з того вийде.
Поховались всі по норах і барлогах, хащах непрохідних. День минув. Другий. Коли чують — Вовк страшний у лісі виє, зголоднів, мабуть, поживу шукає.
— Ну, вже час, — сказав Зайчик. Затремтів і вибіг на галявину. Туп-туп-туп — почулося за молодим горішником. Оглянувся зайчик — Вовчисько суне. Тоді чимдуж пострибав до ями. Вовк за ним. Стрибнув куцохвостий в канавку. Причаївся. Глянув Вовк — сидить Зайчик серед гілляччя. Розігнався — і до намальованого Зайчика. Гуп — і в ямі опинився.
— Ось так тобі і треба! — радів Борсучок. Так, так. Саме той Борсучок, який вмів малювати.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Сонячний дощик”

Леонід Куліш-Зіньків

Видавництво: “Школа”, м. Харків, 2006 р.

Залишити коментар