Борсук та білка

Борсук жив у норі під великою сосною, а в дуплі, на цій же сосні було гніздо білки. Борсук та білка жили у злагоді, адже у кожного з них були свої турботи.

Але одного разу борсук помітив, що стіни його житла тріщать, а зі стелі сиплеться тиньк.

– Що ця білка собі думає! — буркнув невдоволено. — Скаче і стрибає так, що іншим немає спокою, ні життя.

Він виліз із нори і побачив, що білка справді стрибає з гілки на гілку.

– Гей ти, білко! – крикнув борсук. — Якщо ти так розгойдуватимеш дерево, то в мене обвалиться стеля!

— Ну, хіба можу я, така маленька, розгойдати велику сосну! – засміялася білка. — Це вітер розгойдує дерево.

— А я звідки знаю, вітер чи не вітер, — сердито відповів борсук.

— Ти ж бачиш, що вершечок сосни гойдається то в один бік, то в другий, — сказала білка. — Я ні в чому не винна, це вітер.

— Хіба, я не бачу, як ти безсовісно скачеш з гілки на гілку, — сердився дедалі більше борсук. — Ти скачаєш, дерево тремтить, а в мене зі стелі сиплеться тиньк.

Білка зрозуміла, що борсукові нічого не доведеш, і вирішила не сперечатися з ним.

– Збирай своє добро і перебирайся на інше дерево! – закричав борсук.

«Точно, – подумала білка. — Якщо борсук щодня так кричатиме, життя й справді стане неприємним».

Вона знайшла інше дерево, в стовбурі якого було затишне дупло, і влаштувала собі нове гніздо. Потім перетягла туди всі свої запаси горіхів і грибів і була рада, що їй більше не доведеться щось пояснювати сварливому борсуку. А в кімнаті борсука під сосною, як і раніше, тріщали стіни і сипався зі стелі тиньк, бо вітер не припинявся. Але борсука це більше не хвилювало.

— Головне, щоб білка нагорі не тупала, — міркував він, задоволений собою. — Як добре жити, коли тобі ніхто не заважає.

Згодом у білки з борсуком знову налагодилися стосунки. Коли їм траплялося зустрічатися, вони чемно віталися і навіть розмовляли.