Брехун

Вернувшися з посвітніх мандрувань,
Якийсь панок (а може й цілий пан)
Пішов з приятелем в проходку геть по полю.
І розхвалився таки вволю,
Де він у світі побував;
Та — знай — до всього докладав
Брехні чимало у придачу:
— «Ні, каже, те, що я видав,
Уже й до суду не побачу!
Ну, що отут у вас за край?
То холодно, то дуже парно,
То сонце аж сліпить, а то вже надто хмарно.
Он там, так просто рай!
Згадать, так серденьку поруха:
Ні світла, пак, негтреба, ні кожуха:
Не знаєш, далебі, що то й за ніч смутна,
І цілий божий рік одно тобі — весна.
Ніхто ні сіє там, ні оре, ні боронить,
Проте лиш подивись, що там росте й родить!..
Та от, до прикладу, що бачив в Римі я?
Ну, огірок! Ох, матінко моя!
І досі я не стямлюсь з його міри…
Завбільшки був.. та ти не поймеш віри…
Їй-богу, наче та гора;
Коли брешу, хай хрест скара!»
— «Та що й казать!» — приятель одмовляє:
«Яких чудасій, пак, на світі не буває?
Не всякий тільки добача.
От і тепер, скажу тобі правдиво,
Надходимо до дивного ми дива,
Якого ти ніде не зустрічав.
Ген, через річку міст: чи бачиш ти, чи ні?
Нам через нього йти, — зовсім непоказний,
А має дивну він природу:
Ну, жоден брехунець по ньому не пройде,
Й до половини не дійде,
Як сторчака й шубовсне в воду;
Хто ж і разу не клав брехні —
Тому безпечно й возом бігти!»
— «А в річці глибоко, чи ні?,
— «Та треба плавать добре вміти…
Так-так! Усяко є на світі,
І див, як в решеті дірок!
Хоча твій римський огірок
І здоровенний, пане-брате…
Адже, здається, як гора?»
— «Ну, може й меншим визира,
А таки буде з цілу хату!»
— «Ну все ж, пак, чудо, хоч і так.
Одначе, як по правді дбати,
То можна і містка до його порівняти:
Бо ні один брехливий неборак
Не зважиться ступить туди й ногою…
Та от — хай візьме мене грець!
Хоч розпитай усіх, — таки цей рік весною
З його втопивсь писака та кравець.
Запевне огірок і з хату предивненький, —
Якщо немає тут брехеньки..»
— «Ну, бач, і диво не яке!
Ти, пак, завваж, які там хати?
Чи можна ж їх до наших прирівняти?
Все побудовано манісіньке таке,
Що ані сісти, ані стати,
І в хатці тісно буде й двом!»
— «Нехай і так! А все ж кругом
Такого дива не чували,
Щоб двоє в огірку сідали…
Але й наш міст який? Признай!
Що ні один брехун на його й не ступай,
Бо так мерщій і гепне в воду!
Хоч огірок твій диво див…»
— «Послухай-но!» — Брехун тут перебив: —
«Чим на місток іти, щшукаймо краще броду!»

Переклад М. Старицького