Брехун

Жив-був цар, дуже до небилиць охочий. І видав він указ:

«Хто прийде до мене зі своєю вигадкою і у відповідь почує «брехун» – тому дарую півцарства».

Першим прийшов пастух:

– Довгих тобі літ, царю! Була у мого батька палиця, якою можна було аж до неба дотягнутися і Чумацький Шлях замутити.

– Може бути, – кивнув цар. – Ось у мого діда була люлька, так він її од сонця прикурював.

Пішов пастух з порожніми руками.

Його змінила швачка:

– Пробач, царю, що забарилася. Вчора така гроза трапилася, що блискавка небеса розрізала – довелося зашивати.

– Добре діло робила, – похвалив цар. – Та, мабуть, гнилими нитками зашивала – вранці дощ знову пішов.

Пішла і швачка піймавши облизня.

А бідняк з міркою в руках тут як тут.

– За чим прийшов? – здивувався цар.

– Ти мені мірку золота заборгував.

– Я? Тобі? Мірку золота? – зарепетував цар. – Брехун!

– А, брехун? Півцарства щоб зараз мені було.

– Свята правда, забув! – почав шукати шляхи до відступу цар.

Але вже й не бідняк йому каже:

– Ну так відсипай мірку золота!