Бритви

Байки Івана Крилова

Раз якось з’їхавшись з знайомим у дорозі,
Із приятелем тим я мав один нічліг.
Ледь вранці я продерти очі встиг,
І що ж тут узнаю? Мій приятель в тривозі:
Учора все було нам втішне та смішне;
Тепер він став не той — аж здивував мене.
То крикне він, то ойкне, то зітхне.
«Що сталось, друже мій, з тобою? Я боюся:
Не захворав?» — «Ой! Бачиш я голюся».
— «Як! Тільки?» Тут я встав –сдивлюся, сам не свій
При дзеркалі скрививсь так кисло мій друзяка,
Мов шкіру хто зідрать збирався з неборака.
Узнавши під кінець вину біді такій,
«Чи ж диво?» — я сказав: «ти сам себе тираниш.
Ось подивись таки:
У тебе ж бо не бритви — різаки;
Та з ними мучитись ти тільки, друже, станеш».
— «Ой, справді, признаюсь,
Тупі ці бритви дуже!
І як цього не знать? Не дурні ж ми бо, друже?
Та гострими все я урізатись боюсь».
— «Тобі на це я можу відказати,
Що ти уріжешся тупою мимохіть,
А гострою поголишся ти вмить:
Вмій нею лиш владати».

***

Цю оповідь я поясню для всіх:
Чи ж мало хто з людей — хоч сором їм признаться,
Розумних всіх — бояться,
І терплять при собі охочіше дурних?

Переклад Д. Білоуса

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: