TOU

Бур, Мур і Буре Вухо зустрічають весну

Оповідання Мирона Матвієйко

– Цяп, цяп – ледве чутно впали з великої сосни перші краплі води.
Ще перед хвилиною вони блищали сніжинками і в їх діамантовому личку іскрилося весняне сонце.

Краплинки опинилися на льоду і рівчаком сплили з нього у сніжок та згубилися в маленькій ямці.

Щораз більше краплинок стало падати з гілок сосни.

На сніжку зачорніли дві цяточки: це краплинки дісталися до землі.

Другого дня скакав вже по каменях потічок, а кругом аж чорніло від темних плям.

На місці, де упали перші краплі, виросли підсніжники; цілком подібні до сніжинок, а личка їх усміхалися до теплого сонечка.

-Цяп, цяп! Цяп ,цяп! – далі співали краплинки свою привітальну пісню весні.

– Цяп, цяп? Цяп,цяп! Збудімо отих ведмедиків, що сплять у ямі, між корінням ялиці, – зацяпотіла до своїх подруг одна з краплинок.

– Збудім! Збудім! Цяп, цяп! Цяп, цяп! – Усім краплинкам подобалася думка подруги. Стали усі спливати з кореня на корінь і капати в яму.

У ямі, на м’якім моху, в листяному кублі, закутані в теплі кожушки, спали три малі ведмедики.

Вони народилися цього року в січні і ввесь час спали, а пробуджувались тільки тоді, як їсти хотіли.

Ненька теж спала ввесь час з ними і гріла їх своїм теплим кожухом.

Тільки рідко, в погідні дні, покидала вона на часок своїх ведмежат.

Сьогодні ведмедиця прокинулася, вже з самого ранку. Весняне сонце продерлося крізь її стулені вії і вона схопилася на рівні ноги. Побігла зустрічати нове пробудження землі.

Малі ведмедята не знали нічого про весну. Їм спалося смачно,-попритулювалися одне до одного та й навіть не зауважили, що неньки біля них сьогодні так довго, немає.

Одна краплинка впала одному ведмедикові на носик; він забурмотів і спав далі. Друга краплинка впала другому ведмедикові в око, – він замуркотів і далі спав. А третя краплинка впала третьому ведмедикові в ухо і він ані не ворухнувся.

Краплинки так і назвали ведмедиків: -Бур, Мур і Буре Вухо.

Усім краплинкам припала дуже до вподоби забава з ведмедиками. Вони стали далі падати на них, аж поки ті таки прокинулися.

– Цяп, цяп! Цяп, цяп! Дивіться вже весна. Цяп, цяп!

Ведмедики зацікавлено насторожилися: вони ще не чули досі такої мови.

Досі вони чули тільки, як щось свистало, заводило кругом їхньої нори, а часом крізь малий отвір ями бачили, як щось біле літало, колихалося та й усе кругом було біле.

І тут несподівано зовсім щось інше: ні вітер не свище і біле десь зникає. Та й неньки немає біля них, а вихід з ями не малий, а великий, великий і розвалений. І

Бур, Мур і Буре Вухо вирішили, що їм треба вийти з ями.

Зразу роздивлялися з цікавістю: на них дивилося велике, велике золоте око. І таке ясне, що ведмедики позамикали вії.

-Це, певно, ота весна дивиться таким золотим оком,-подумали всі три ведмедики і вилізли з нори.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Лісові пригоди“
Мирон Матвієйко
Видавництво: “Говерла”
м. Нью – Йорк, 1959 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: