Буряк і соняшник

Посварився буряк із соняшником.
Червоненький буряк заліз цілий в землю, лиш кінчиком широкого червоного лиця світив до сонця. Над ним стояв високий повновидий соняшник і блестив своїм жовтим капелюхом. Буряк із землі дивився заздрим оком на сусіда. «То десь далеко і багато мусить він бачити!» — думав собі в широкій голові. А соняшник вдивлявся в сонце і тільки часом, примруживши очі, усміхався до незугарного буряка. Бурякові це дуже не подобалося; він був малий, невисокий, але мав свою амбіцію і ніколи не дозволяв із себе глузувати. Йому здавалося, що соняшник насміхається з нього, і він рішився гострим словом завстидати нечемного панка. Проте зітхнув і сказав ніби так собі, на вітер:

— Високе виросло, і не знати, що з нього буде! Соняшник зрозумів, про що мовиться, і також сказав ніби до себе:

— В землі сидить, певно, вже гниє!

— О, дуже прошу, я не гнию! — закричав буряк і спересердя мало не вискочив із землі.

— О, як вгадав, про кого я думаю,— зареготав соняшник.

— Я цілком здоровий, кров у мені пливе, аж журчить. Але ти десь зовсім уже щербатий. Горобці геть повиїдали з голови зерна?!

— Не говори, маленький, о тім, чого не бачив! Буряк почервонів: стид йому було малого зросту. Але за хвилю видумав щось нове і з радості ударив по круглім животику.

— З мене зроблять цукор! — кричав. — Я колись буду купатися в каві і в чаю, а ти що? Ти побачиш коли панський стіл?

— Фі, фі! А то великий пан, по панських, столах ходив би! Заким ти станеш цукром, роса очі виїсть. Мене будуть гризти в білих зубах хлопці і дівчата, а ти, сирий, що варт? Хіба ногою копнути!

— З мене борщ зроблять, я буду такий смачний, аж гей!

— Овва, який мені смак! Тебе б і пес до рота не взяв, якби не те, що до тебе дадуть м’яса і товшу. А з мене роблять олію і красять мною всяку страву, навіть борщ.

— Дуже прошу, до борщу дають сало або масло; хіба колись там, у пості, люди їдять з олією. А звідки взяли би масло, якби корова не їла буряків?

— Корова їсть всякий хабаз! А ти знаєш, яку я вмію штуку: я вмію кругом ходити за сонцем, а ти все сидиш в однім місці, як кілок. Мені вітер нічого не зробить, бо ми собі з сонцем приятелі, ми все разом у парі ходимо по світі.

— Не крути, не крути! Ти під руку із сонцем ніколи не ходив. Сонечко іде собі горою, а ти дереш голову до неба. Приятель з сонцем, дивіться, люди!

— Тихо ти, грубенький, кругленький!

— Мовчи ти, довгий, а не мудрий!

— Що з тобою буду говорити: ти хрінові кум, а я — високе дерево!

— Ха-ха-ха! Яке мені дерево!

Так сварилися буряк із соняшником. З хати вийшла в город господиня. Ухопила буряк за зелене листя і витягла з землі.

— Івасю, Івасю! — кликнула.— А зірви вже того соняшника, бо доспів цілком.

Хлопець скочив і зірвав.
Із соняшника лишився лише довгий патик, а з буряка — ямка в землі