TOU

Битий небиту несе

Болгарські народні казки

Якось вийшов вовк із лісу. Такий голодний — ледве ноги тягне. А лисиця ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.
— Що з тобою, кумо? Чого це ти така рада? — сердито запитав вовк.
Як же мені не радіти, кумцю? — відказує лисиця.— І весела я, і сита. Нарешті втішилося моє серце.
— Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? — чудується вовк.
— Ой, кумцю, кумцю, якби ти бачив те весілля в селі — стільки їжі, стільки питва всякого — очі розбігаються! Покликали туди й мене — з’їла я швиденько кілька засмажених курочок і бігом до тебе, скажу, думаю, кумові, хай і він завітає на таке багате весілля, покуштує смаженого ягняти чи теляти.
— Кумо! — аж скрикнув зголоднілий вовк.— Зараз же заведи мене на весілля, бо я такий голодний, що й тебе з’їсти можу.
— То й ходімо, кумцю, ходімо! — заквапилася лисиця.— На таке багате весілля заведу тебе — вік пам’ятатимеш!

Ішли вони, йшли, аж ось, нарешті, й село. А хати були тоді малі, низькі, соломою криті. Вилізли вовк з лисицею на ту хату, де гуляли весілля, подивилася лисиця в комин та й каже:
— А-а, вогонь, а не горілка!
— Кумо, невже й тобі дають пити? — питається вовк.
— Дають, кумцю, а якже,— відповіла та і встромила голову в комин.
— А-а-а, ну й смачне курча, ще й олією полите. Що-що, а курчат смажити тут уміють,— примовляє.
Вовк облизався і каже:
— Кумо лиско, дай же й мені трохи! Страх як їсти хочеться.
— Зараз, кумцю, заразі Ходи, ставай на моє місце і встромляй голову в комин.
Устромив вовк голову в комин, а лисичка його ще й підштовхнула. Упав вовк прямо на стіл. Закричали гості, дехто кинувся тікати, а сміливіші побрали палиці та вила й прогнали вовка. Так побили його, що бідолаха ледве добіг до лісу.

А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама наречена. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її:
— Геть, злодійко, ач допалася!
Лисиця зойкнула та тікати! Вся голова біла, в молоці. Прибігла вона до лісу, лягла та й думає: «Як там вовчик? Чи не прибили?» І в ту ж мить побачила вовка. Той ледве йшов. А лисиця почала стогнати й примовляти:
— Ой, мамочко, мало не вбили мене люди! Ой, мамочко, так по голові били, аж мозок тече!
Вовк прислухався — лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи:
— Ой, кумо, побили мене!
— Ой, вовчику, ой, кумцю, побили й мене, кості мені поламали, мозок випустили. Бачиш — уся голова біла. Не знаю, як до хати дійти, щоб хоч коло дітей померти та щоб не рознесли орли й ворони кісточок моїх.

Шкода стало вовкові лисиці: так плаче та приказує. То він і каже:
— Допоможу тобі, кумо, додому добутись. Я теж побитий, але ж мозок у мене не тече. А ти вся заляпана.
Нагнувся вовк, вилізла лисиця йому на спину та й посміхається. Пройшли трохи, вовк ледве ноги волочить, а лисиці смішно, що побитий вовк несе її, от вона й каже:
— Битий небиту несе, битий небиту несе!
— Що ти там кажеш, кумо? — перепитує вовк.
— Та так, нічого! Промовляю до своєї побитої голівоньки, щоб зажила швидше.
Іде вовк далі, а лисиця знову своєї:
— Битий небиту несе, битий небиту несе!
— Потерпи, лисичко, потерпи, кумо! — умовляє її вовк.— Скоро будемо вдома, потерпи ще трохи.
А лисиця аж давиться сміхом і все примовляє тихенько:
— Битий небиту несе, битий небиту несе!
Прислухався вовк і зрозумів, про що казала лисиця. Розсердився, скинув її зі спини:
— Ось я тобі покажу, хто битий, а хто небитий!
Та за нею!

Тікає лисиця щодуху, ось-ось дожене її вовк, дарма що побитий. Нарешті вскочила в нору, але вовк таки вхопив її за ногу. А лисиця скривилася від болю та й каже:
— Держи, вовче, корінь, держи, вовче, корінь!
Випустив дурний вовк лисиччину ногу і вчепився зубами в корінь. А лисиця як запищить:
— Ой, мамочко, без ноги лишуся! Ой, мамочко, з’їсть мою ногу!
А вовк чує це та ще дужче гризе. Гриз, гриз, доки зуби виламав.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Болгарські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: