<

Чайлд Рональд

Англійська казка. Читати українською онлайн.

Три принци в сонячнім саду
В м’яча гуляють зранку.
І леді Еллен, їх сестра,
Стриба безперестанку.
Чолом Роланд м’яча підбив,
Носком його піддав,
Сильніш ударив – і той м’яч
За церквою упав.
Еллен побігла за м’ячем,
Весела, беручка,
Помчала леді за м’ячем –
І більше не прийшла.
Брати шукали день і ніч
Повсюди, де могли,
І гірко плакали вони,
Та Еллен не знайшли.

Тоді вирушив старший брат до чарівника Мерліна і запитав, чи не знає той, де шукати леді Еллен.

– Прекрасну леді Еллен, – відповів Мерлін, – украли ельфи, бо вона обійшла церкву всупереч звичаю, тобто проти ходу сонця. Тепер вона у вежі Печалі короля ельфів; немало треба мати відваги, щоб вирятувати її.

– Якщо це тільки можливо, – вигукнув старший брат, – я врятую сестру або загину сам.

– Це можливо, – сказав чарівник Мерлін. – Але горе кожному воїну чи лицарю, хто відважиться на це, не дізнавшись заздалегідь, що йому треба робити і чого остерігатися.

Старший брат леді Еллен був сміливим лицарем небезпека не могла зупинити його.  Став він просити чарівника розповісти йому все, що треба робити і чого остерігатися, щоб визволити сестру. Повторив, запам’ятав кожне слово чарівника і рушив до країни ельфів.

І довго в замку ждали дня,
Коли вернеться брат,
Та горе люблячим серцям! –
Він не прийшов назад.

Нарешті середньому братові надоїло чекати і він, як і старший, пішов до чарівника Мерліна, розпитав його про все і зібрався в дорогу – шукати країну ельфів.

І довго в замку ждали дня,
Коли вернеться брат,
Та горе люблячим серцям! –
Він не прийшов назад.

Не повернулися ні старший ні, середній брати, і прийшла пора юному Роланду, молодшому з братів леді Еллен збиратися в дорогу. Прийшов він до своєї матері, доброї королеви, і попросив її благословення. Спочатку вона не погоджувалась відпустити його, адже це був останній її син, до того ж найулюбленіший. Та Роланд умовляв матінку доти, доки та не дала йому свого благословення. Вона вручила йому батьківський меч, що бив без промаху, і заговорила його старовинним замовлянням, який приносить перемогу. Юний Роланд розпрощався зі своєю матір’ю і вирушив до печери чаклуна Мерліна.

– О мудрий Мерліне, – звернувся він до чаклуна, – не відмов розповісти ще раз, як може народжений жінкою воїн чи лицар звільнити леді Еллен і двох моїх братів з-під влади короля ельфів?

– Добре, сину мій, – відповів мудрець. – Скажу тобі, що треба робити і чого остерігатися. Так-от, хоч би хто заговорив з тобою у країні ельфів, треба вийняти меч і рубати йому голову. Остерігатися ж належить ось чого: ні крихти їжі, ні ковтка води не можна вживати в країні ельфів, хоч би спрага чи голод мучили тебе. Хто ж з’їсть хоч крихту чи зробить ковток, той навіки залишиться в зачарованій країні й ніколи більше не побачить світу білого.

Юний Роланд повторив і запам’ятав ці слова, подякував Мерліну і рушив далі. Йшов він, ішов і подолав чималий шлях, доки не набрів на табун коней, які паслися на луках. Він одразу впізнав коней короля ельфів і зрозумів, що близько від мети.

– Скажи, – запитав він пастуха, – де мені знайти вежу Печалі короля ельфів?

– Цього я тобі не скажу. Ходи далі, стрінеш пастуха корів, може, він скаже, – відповів табунник.  Тоді, не кажучи й слова, вийняв Роланд свій меч, що б’є без промаху і відтяв йому голову. Пішов він далі, зустрів пастуха з чередою корів і запитав його те ж саме.

– Ходи далі, – відповів пастух. – Зустрінеш птахівницю, може, вона скаже.  Знову Роланд вийняв свій меч і зрубав йому голову. Пішов він далі, бачить, стара пасе гусей, запитує:

– Як мені знайти вежу Печалі короля ельфів?  – Ходи далі, – відповіла пташниця, – поки не побачиш зеленого пагорба. Тричі обійди його проти сонця і тричі повтори:

Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!

На третій раз брама й відчиниться. Подякував Роланд старій птахівниці і заквапився в дорогу, та згадав наказ чарівника, вийняв меча і зрубав їй голову. І добре зробив, бо все це були перевертні й привиди, послані королем ельфів, щоб заманити його в пастку. Пішов він далі і незабаром побачив перед собою зелений пагорб. Тричі обійшов його навколо проти сонця, тричі повторив:

Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!

На третій раз брама відчинилася, впустила його і зі скрипом зачинилася за спиною. Роланд опинився у напівтемряві. Слабке мерехтливе світло линуло невідомо звідки – адже ні вікон, ні факелів, ні свічок не було у вежі Печалі. Довгий коридор вів далі, і його склепіння з напівпрозорих каменів сяяло прожилками мінералів. Та хоча навколо було холодне каміння, повітря в печері було тепле, як це завжди буває в країні ельфів. Роланд дійшов до кінця коридору й побачив двері, обкуті залізом. Від його доторку вони широко розчинилися, і він зайшов до величезної зали. Купол залу підтримували могутні колони, прикрашені золотим і срібним різьбленням, а між колонами звисали гірлянди квітів, зроблені з діамантів, смарагдів і різноманітних коштовних каменів. Над арками гронами звисали самоцвіти, а посередині, якраз у тому місці, де сходились арки, на золотому ланцюгу висів світильник у вигляді величезної перлини. У розкішно прибраній залі, на троні з пурпурового атласу і шовку, сиділа леді Еллен і розчісувала золоте волосся срібним гребінцем. Обличчя її було нерухоме і байдуже, мов кам’яна маска. З появою Роланда вона не ворухнулася, а лише проказала глухим, замогильним голосом:

Нещасний хлопче, простодушний!
Чого ти тут? Чого шукаєш?

Роланд хотів кинутись до сестри, обняти її, але раптом пригадав слова чаклуна Мерліна. Не вагаючись, вийняв Роланд меча, заплющив очі й щосили вдарив по цьому привидові в образі леді Еллен. І коли він знову глянув, – о радість! Перед ним стояла сестра, жива і неушкоджена. Сльози бризнули з її очей, коли вона пригорнула до грудей Роланда і сумно промовила:

Навіщо, милий брате мій,
Покинув рідний дім?
Не сто життів – лише одне,
Щоб жертвувати ним.
Сестра заплаче за тобою,
І заридає мати;
Коли прийде король-чаклун,
Тобі добра не знати!

Вони сіли поруч, і юний Роланд розповів сестрі про свої пригоди, а леді Еллен розповіла, що два старші брати також дісталися вежі Печалі короля ельфів, та злий чаклун зачаклував їх і живими поховав у гробниці. На жаль, вони не зуміли точно виконати настанову Мерліна, не наважилися вдарити мечем, коли перед ними постав привид в образі сестри.

Так вони гомоніли між собою, і за якийсь час юний Роланд відчув, як зголоднів у дорозі, і попросив сестру принести щось поїсти.

Скорботно подивилася на нього леді Еллен, та нічого не відповіла – бо чаклунські чари ще мали владу над нею; вона підвелася і принесла хліба та молока на золотій таці. Роланд простягнув руку до хліба та молока, однак в останню мить звів погляд на сестру й прочитав у її очах таку тугу, що згадав, скочив на ноги, відкинув на підлогу тацю і вигукнув:

– Ні ковтка я не вип’ю, ні крихти не з’їм, доки не звільню леді Еллен і моїх братів!

Ніби грім прогримів у відповідь, ніби вихор прошумів – двері розчинилися, і до залу влетів король ельфів:

Тьху! Фу! Уф! Ух!
Щось тут чути людський дух!
Ну, хоч круть, а чи верть –
Хто сховавсь, тому смерть!

– Ану, спробуй, чортове плем’я! – закричав Роланд, вихопив з піхов батькового меча і кинувся в бій.

Довго й жорстоко билися вони; нарешті Роланд поставив на коліна короля ельфів і змусив просити милосердя.

– Я помилую тебе, якщо ти знімеш чари з моєї сестри, звільниш моїх братів і даш нам вільно звідси вийти.

– Згоден, – відповів король ельфів.

Він звівся з колін, відкрив свою скриню й дістав кришталеву пляшечку з криваво-червоним зіллям. Цим зіллям він змастив вуха, повіки, ніздрі, вуста і кінчики пальців двох братів, які мертвими лежали в золотих гробницях. Чаклун прошепотів замовляння і зняв чари з леді Еллен. І троє братів зі своєю улюбленою сестрою вийшли з величезної зали, пройшли довжелезним коридором, і важка вхідна брама вежі Печалі, випустила їх на волю. Вони повернулись у палац, до своєї матері, доброї королеви, і з того часу леді Еллен остерігалася обходити церкву проти сонця.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Сказки Шотландские  и Английские“ – збірник

Переклад на російську Н.В. Шерешевська

Залишити коментар