TOU

Чаклун

Литовські народні казки

У маленькій старій хатинці жив собі літній чоловік із сином Йонукасом. Поки батько був здоровий та дужий, він заробляв на хліб обом: то рови копав, то дрова рубав, то іншу роботу робив, до якої не хотіли братись багатії. Але одного холодного осіннього дня копав батько рів, застудився й захворів. Йонукас, як тільки міг, доглядав батька: приносив йому аж із міста ліків та молока. Грошей у них було мало, а незабаром і зовсім не стало. Батько був ще слабий, хоч із ліжка вже вставав. На той час батько з сином зовсім не мали чого їсти.

– Тату, піду я до людей, – каже Йонукас. – Вони багаті, то дадуть мені скибку хліба й молока трішки. Сам поїм і тобі принесу. Не будемо з голоду пухнути. А може, й копійчину на ліки випрошу.

Довго не погоджувався батько. «Людина мусить працею на хліб заробляти, а не жебрати,– думав він.– Але ж хлопчик ще малий, хто йому роботу дасть? Не помирати ж із голоду».

Почепив хлопчик торбу через плече, взяв у руку кийка і, мов справжній жебрак, подався в люди хліба просити.

Іде Йонукас селом – собаки гавкають. Не встиг у двір зайти, а на порозі вже став гладкий хазяїн з люлькою в зубах. Зняв хлопчик шапку й розповідає про своє горе. Та хазяїн йому й слова не дав сказати:

– Не студи дарма рота. Чули ми ваші байки. Дармоїди ви всі. Вам би тільки їсти, а робити – то нема кому. Наче й мале, а вже таке ледащо.

– Я можу працювати,– озвався Йонукас.

– Ви чули? Працівничок знайшовся, коли вже все пороблено і в клуню складено. Нема про що з тобою говорити, йди геть! Ну, чого ждеш? Спущу собаку – з твого лахміття тільки пір’я полетить!

Злякався хлопчик собаки – і навтьоки з двору.

Іде Йонукас і від кривди гіркі сльози додолу ронить. «Як тяжко бути жебраком! Краще вже сісти десь під вербою та й померти,– думає Йонукас.– Але ж хто принесе татові хліба й ліків?» Ця думка піддала хлопчикові сил, і він завернув до іншого господаря. На подвір’ї він побачив наймичку: вона стояла з повним кошиком вареної картоплі – годувала курей. Хлопчик хотів зайти до хати, але наймичка затримала його:

– Як ідеш просити, то й не заходь, бо все одно нічого не дадуть.

– Я хочу їсти,– несміливо мовив Йонукас. У нього аж слина текла, коли він дивився на варену картоплю.

– Бачу, що хочеш, але тут даром нічого не дають. Ось візьми дві картоплини і гайда з подвір’я,– каже наймичка, простягаючи йому картоплю.

А господиня побачила у вікно, що наймичка дала хлопчикові дві картоплини, і ну кричати на неї:

– Звідки це ти така щедра взялася? Чуже добро волоцюгам роздаєш!

Йонукас уже й не чув, як вона сварилася. Картопля випала йому з рук; переляканий хлопчик метнувся на вулицю. Зажурився дуже Йонукас, та як згадав про батька, то наче хто його в спину підштовхнув,– подався далі. Він уже й змерз добре. Голодний і стомлений, завернув хлопчик ще до одного двору.

Тільки поріг у хаті переступив – потемніло йому в очах. Хитаючись, насилу добрів до ослона та й упав на нього.

– А це що за нечепура? – почув Йонукас сердитий голос господині,– І не соромно?.. Не встиг порога переступити – й уже на ослін мішком гепнувся. Що, від холодного вітру п’яний? А обірваний, а брудний!.. Ще вошей нанесеш! Ану, йди собі геть! – і з цими словами господиня виштовхала малого жебрака в двері.

Плентається Йонукас і ніг під собою не чує. Похитується, як п’яний. Схаменувся – аж він на кущі в лісі сидить. Уже сутеніє, і ліс чужий. «Заблудився,– злякався хлопчик.– Вдома хворий тато, а в торбі ані крихти хліба». Йонукас гірко-гірко заплакав.

– Чого це ти, Йонукасе, плачеш? – нараз він почув незнайомий голос.

Підвів хлопчик голову – перед ним стоїть високий пан у чорній оксамитовій одежі.

«Звідки цей пан знає, як мене звати?» – здивувався хлопчик.

А незнайомий веде далі:

– За цілий день ти так нічого й не випросив – ані крихти хліба, ані копійки грошей. А твій батько дуже хворий. Як не принесеш йому ліків, то він помре.

Хлопчик аж затрусився від плачу, чорний пан його заспокоює:

– Не побивайся так, хлопче. На ось тобі три золоті монети.

Йонукасові навіть в очах зарябіло,– у нього у руці золоті гроші! А незнайомий узяв його за плечі та й каже:

– Ходімо, я покажу тобі, як додому потрапити.

Підвівся Йонукас, і незабаром вони удвох вийшли на узлісся. Недалеко вогники блимають. Йонукас одразу впізнав знайоме містечко. А там недалеко й батькова хатинка. Зрадів хлопчик, подякував панові за його доброту, хотів далі йти, та незнайомий затримав його:

– Ти не ходи жебрачити, а наймайся до мене на роботу. Он бачиш,– він показав пальцем, на якому була обручка із зеленим камінчиком, – отам за болотом, на горі, мій маєток стоїть. Завтра, коли сонце зайде, приходь – я тоді тобі дам роботу.

Сказав так чорний пан та й сщез – наче крізь землю провалився.

Дивиться хлопчик – на горі стоїть чорний палац із вежами, у вікнах червоні вогні горять. Страшно якось йому зробилося – аж мороз пішов поза шкірою. Та згадав, що зможе грошей заробити і допомогти бідолашному батькові, то аж повеселішав. Веселий, хутенької подався до містечка, купив хліба, ліків, молока й прийшов додому. І правда, батько дуже хворий був. Дав йому ліків випити, і вперше за цілий день вони з батьком поїли. Розповів Йонукас батькові про свою пригоду, про чорного пана та про те, що збирається завтра ввечері йти до нього на заробітки. Батько боявся, щоб той пан та не був чаклуном, але синові нічого не сказав про це – і так їм тяжко жилося. На другий день Йонукас вийшов і бачить: гора, на тій горі велике дерево, а ніякого палацу й близько нема, бо не видно навіть маленької хатки.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: