ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Чарівна каблучка (8казка)

Анатолій Валевський

В гостях у дідуся Ватроля

Одного сонячного полудня Клайм, Брегон і Таффі вирішили завітати до дідуся Ватроля, з яким вже давненько не бачилися. Сказано – зроблено. Цікаврики попрямували Сріблястим лісом.

– Раптом нам у чащобі зустрінеться що-небудь цікаве… – припустила Таффі, змовницьки підморгуючи друзям.

– Ще б! – погодився Клайм. – Я навіть знаю, що.

– Ну ж бо, розповідай, – відразу ж пристала Таффі.

– Ось коли прийдемо на місце, самі побачите! – хитро посміхнувся Клайм.

Раптом Брегон зупинився і рішуче сказав:

– Ні, ви як хочете, а я далі не піду!

– Це ще чому? – Здивувалися друзі.

Брегон, насупившись, топтався на місці, сердито сопучи і червоніючи, а потім несподівано випалив:

– Тому що мені завжди дістається більше всіх! Як тільки я йду куди-небудь з Клаймом, одразу починаються неприємності.

– Які ж, наприклад?

– А такі: то у мене вуха ослячі виростають, то раптом невидимкою стаю, а в останній раз мене взагалі мало в жабу не перетворили. Ні, не піду, набридло за всіх віддуватися!

– Ну що ти, Брегончику, – почала заспокоювати його Таффы. – Ми ж всі разом будемо. Нічого не станеться.

– Ні, я залишуся! – затявся цыкаврик.

– Ну, як хочеш, – несподівано погодився Клайм. – Нам з Таффі більше дістанеться.

– Чого це вам більше дістанеться? – нашорошив вуха Брегон.

Клайм зробив байдужий вигляд і як би між іншим зауважив:

– Ти ж все одно вирішив залишитися! Значить, тобі зовсім не цікаво, що тролі зібрали багатий врожай на журавлинний плантаціях, і сьогодні на Глинистих пагорбах варять солодкий сироп і ароматне варення. А ввечері напевно буде частування з цього приводу: всякі млинці, пончики та тістечка зі збитими вершками…

Брегон розгубився.

– Це правда? – недовірливо запитав він.

– Тобі то що? – з’єхидничала Таффі. – Ти ж все одно не йдеш.

– Ні, ні, – квапливо заперечив Брегон. – Це я просто так пожартував! Як же я міг залишити вас одних? Ми ж друзі!

Він нерішуче шмигнув носом і з надією додав:

– А щодо варення – це правда?

– Ех ти, ласун! – розсміялися Клайм і Таффі. – Не хвилюйся, будуть тобі і тістечка, і варення.

– Оце здорово! – зрадів Брегон. – То ходімо ж швидше, чого ви тут тупцюєте?!

І він першим припустив по стежці, підстрибуючи від нетерпіння.

Минувши стороною палац ельфів, друзі пройшли через галявину сонячних кульбаб в гущавину лісу, де мало хто буває. Незабаром стежка зникла, а трава стала густіша і вища. Вона була вже по пояс цікаврикам, тому йти стало важче. Першим, розсуваючи траву, пробирався Клайм, слідом за ним – Таффі, а Брегон замикав загін. Він почав сердито сопіти і нарешті не витримав:

– Ну ось, я ж казав… потрібно було по дорозі йти, а не залазити в таку глушину, що і не виберемося тепер звідси!

– Не бійся, – заспокоїв його Клайм. – Не заблукаємо. Я знаю дорогу. Зараз тільки заглянемо на хвилинку в яр, а звідти до Глинистих пагорбів – рукою сягнути.

І справді, незабаром цікаврики опинилися на краю глибокого похмурого яру. Клайм сів навпочіпки і з вигуком “гоп-ля!” з’їхав вниз, немов на санчатах. Таффі не замислюючись пішла його слідом. Залишившись наодинці, Брегон нерішуче потупцяв на місці, почухав потилицю, а потім незграбно сів навпочіпки, але, зачепившись за якийсь корч, стрімголов покотився вниз.

– Допоможіть! – закричав він і з розмаху влетів в купу сухого листя.

Схопившись на ноги і обтрушуючись, Брегон відкрив, було, рот, збираючись знову скаржитися, та так і завмер від подиву.

В яру було темно, наче як ввечері. У цій темряві всюди повільно рухалися різнобарвні блукаючі вогники: жовті, червоні, зелені, блакитні – словом, різноманітних кольорів. Вогники спалахували, гасли і знову спалахували в тиші. Це було справжнісіньке царство чарівного сяйва.

– Як гарно! – захоплено прошепотіла Таффі.

– А що це? – тихенько запитав Брегон.

– Це заповідник чарівних світлячків. Я сам його знайшов! – гордо заявив Клайм. – Саме це я і хотів вам показати.

Довго стояли цікаврики, милуючись чудовою грою фарб, а потім, обережно вибравшись з яру, вирушили далі.

Незабаром ліс посвітлішав, і друзі вийшли на відкритий простір. Попереду виднілися Глинисті пагорби з міцними, добротними будиночками тролів. Брегон заворушив чутливим носом, принюхуючись. Він заплющив очі від задоволення і промовив зі щасливою посмішкою:

– Я відчуваю запах чудового журавлинного варення!

– Ще б! Тебе ніс жодного разу не підводив, – посміхнувся Клайм.

Друзі наввипередки кинулися до селища тролів і незабаром підбігли до будиночка дідуся Ватроля. Сам господар мирно дрімав на лавочці, яку нагріло сонечко. Почувши гомін, дідусь Ватроль відкрив очі і, побачивши цікавриків, добродушно промовив:

– А, з’явилися, шибеники! Давно вже я вас не бачив. Але ж нині встигли в самий раз – будемо сьогодні пробувати свіже варення. Ви ж, мабуть, любите солоденьке?!

Дідусь лукаво примружився, питливо оглядаючи гостей. Цікаврики дружно закивали. Тоді Ватроль піднявся з лави і, відчинивши двері, сказав:

– Заходьте до хати. Зараз я вас чаєм напою і солодощами пригощу.

Клайм, Таффі і Брегон не змусили себе довго чекати. Швиденько вимивши руки, вони влаштувалися за столом. Дивлячись на цікавриків, які наминали за обидві щоки тістечка і пончики з журавлинним варенням, дідусь Ватроль тільки сміявся в бороду і підливав гостям запашного чаю.

Нарешті Брегон задоволено відкинувся на спинку стільця.

– Ну і наївся ж я! – зізнався він.

– Невже більше на хочеш? – хитро запитала Таффі.

– Я б, звичайно, ще поїв, але, чесно кажучи, більше не лізе, – зізнався Брегон.

– Ну що ж, раз ви вже підкріпилися, то давайте приберемо зі столу, а потім поговоримо, – запропонував дідусь Ватроль.

Цікаврики дружно скочили і взялися до роботи. Клайм прибирав зі столу, Брегон мив посуд, а Таффі витирала насухо тарілки з чашками і акуратно складала їх на полички. Не встиг господар і оком моргнути, як все було прибрано, а цікаврики вже знову розташувалися за столом, допитливо дивлячись на дідуся Ватроля.

– Ну й молодці! – похвалив старий троль, влаштовуючись в улюбленому кріслі. – Тепер запитуйте. По очах бачу, що питань у вас – повний рот. Тільки не гомоніть всі разом, запитуйте по черзі.

Цікаврики перезирнулися, і першою поставила запитання Таффі:

– Скажіть, будь ласка, де знаходиться Книга історії Дрімландії?

– Гм… це питання не просте. Де знаходиться ця книга, ніхто не знає.

– А як же тоді в ній роблять записи? – здивувався Брегон.

– Справа в тому, що вона сама несподівано з’являється в палаці королеви ельфів, а коли в ній зроблять запис, знову кудись зникає.

– Ну ось, – розчаровано зітхнув Клайм. – Знову загадки. А ми сподівалися, що за допомогою Книги історії Дрімландії зможемо дізнатися, куди поділися чарівники…

Цікаврик понуро опустив голову. Дідусь Ватроль ласкаво подивився на нього і урочисто сказав:

– Не хвилюйся. Скоро ви побачите цю книгу. Як тільки вона з’явиться, вас відразу викличуть до палацу, щоб записати історію про чаклуна Мардуком з ваших слів.

– Правда?! – зрадів Клайм. – Ура!!

Після такої радісної звістки цікаврики розвеселилися і почали танцювати і співати. Дідусь Ватролль теж притупував в такт ногами і підспівував гостям. А співали вони таку пісню:

Я таке сьогодні бачив,

Хочеш – вір, а хоч – не вір:

Льодяник із меду скаче,

Слідом котиться зефір!

А за ними поспішає

Із горішком шоколад,

Вже його наздоганяє

З помаранчу мармелад!

Дружно, весело так скачуть,

Ще й виспівують пісні…

Де я міг таке побачить?!

Ну звичайно ж, – уві сні!

Коли пісня закінчилася, Брегон шумно зітхнув і сказав:

– Ех, шкода, що до цукеркового дерева на Полі чудес підібратися не можна. Вже я б там поласував!

Так за жартами та веселощами день скінчився. Повечерявши, всі пішли спати, побажавши один одному щасливих сновидінь. Дідусь Ватроль обійшов всіх гостей, дбайливо перевіривши, чи зручно їм в ліжках, а потім вимкнув світло і ліг сам. Незабаром всі поснули і лише невгамовні цвіркуни за нічним вікном продовжували свій концерт.

 

Каблучка

– Прокидайтеся, лежні, а то прогавите все на світі! – тормошив своїх гостей дідусь Ватроль.

Клайм висунув з-під ковдри допитливий ніс і сонно запитав:

– А що такого цікавого сталося?

– За вами приїхали.

– Хто?

– Ельфи. Сьогодні опівночі в палаці королеви з’явилася Книга історії Дрімландії!

Цікавриків як вітром звіяло з ліжка. Ще не встигли розпрямитися подушки, а друзі вже юрмилися в дверях, натягуючи на ходу черевики.

– Агов, ви куди?! – гукнув до них дідусь Ватроль. – А хто снідати буде?

– Потім! – відмахнувся Клайм, вистрибуючи за двері.

Таффі вибігла слідом за ним.

– Невже навіть по шоколадній цукерці на з’їсте?

Почувши це, Брегон завмер на порозі, не знаючи, що й робити. Йому хотілося швидше дізнатися, що розкажуть ельфи, але і від цукерок, тим більше шоколадних, він ніяк не міг відмовитися.

– А можна, я з собою візьму? – знайшов вихід цікаврик.

– Бери, бери … – добродушно посміхнувся дідусь.

Брегон підбіг до столу, швиденько набив повні кишені цукерок і кулею вискочив за двері.

Сонечко тільки-тільки вибралося з-за Кремезних гір. Перед будиночком тупцяли рожеві поні, верхи на них сиділи ельфи.

– Клайме! Таффі! Брегоне! – гукнув цікавриків старий знайомий – Сонгвел. – Швидше сідайте на поні. Вас чекає королева Евелі. З’явилася Книга історії Дрімландії!

Друзі кинулися до трьох вільних поні і, помахавши дідусеві Ватролю на прощання, помчали щодуху по дорозі в сторону Сріблястого лісу. Вони скакали, ніде не затримуючись, і незабаром прибули в ельфів палац. Сонгвел відчинив двері, і цікаврики увійшли до головної зали.

Королева Евела сиділа на троні. Біля неї стояли радники, а поруч за столом розташувався головний мудрець ельфів – Сматвел. Перед ним лежала велика розгорнута книга. Вірніше, вона була не просто велика, а прямо-таки величезна. Чотири ельфа насилу могли підняти її.

– Оце книжечка! – роззявив від подиву рот Брегон.

– Цікаво-цікавенько… – додав Клайм.

Королева Евелі піднялася з трону і, наблизившись до столу, покликала до себе цікавриків.

– Ну, ось і настав день, якого ви з таким нетерпінням чекали! – урочисто промовила вона. – Перед вами Книга історії Дрімландії. Зараз ви докладно розповісте про те, як перемогли чаклуна і врятували нашу країну, а Сматвел ретельно все запише з ваших слів.  Клайме, починай першим.

Поки Клайм розповідав про те, як він вистежив чаклуна, Брегон нетерпляче тупцював біля мудреця, записуючого історію в книгу. Цікаврик навіть підстрибнув кілька разів, намагаючись зазирнути через плече Сматвела в літопис. Нарешті прийшла і його черга. Брегон додав все, що знав, до розповіді Клайма і Таффі. Мудрець поставив крапку, зітхнув і підвівся з-за столу.

– От і все, – сказала королева. – Тепер пам’ять про ваш подвиг назавжди залишиться в Книзі історії Дрімландії.

– Але ми сподівалися хоч одним оком зазирнути в Книгу… – Клайм благально дивився на королеву.

– Ну що ж, – посміхнулася Евелі, – Ви це заслужили. Дивіться, тільки акуратно!

Зрадівши, цікаврики миттю вилізли на крісло і зазирнули у книгу. Яке ж було їхнє розчарування, коли вони побачили замість знайомих літер якісь незвичайні завитки.

– Це що таке?! – обурився Клайм. – Якась пташина мова! Нічого не розумію!

– Звичайно, не зрозумієш, – погодилася королева. – Тому що всі записи в цій книзі зроблені на мові стародавніх мудреців.

– Значить, ми так нічого і не дізнаємося… – розчарувався цікаврик.

Засмучено похнюпивши голову, він повільно зліз з крісла. Брегон і Таффі теж зажурилися.

– А що ж ви хочете дізнатися? – запитала Евелі, з жалем дивлячись на цікавриків, які, здавалося, ось-ось розплачуться.

– Ну як же, – ображено відповів Клайм. – Ми ж сподівалися дізнатися з книги про те, куди поділися чарівники і як їх знайти…

– Не турбуйтеся, – втішила друзів королева. – Зараз ми спробуємо це з’ясувати.

Мудрець Сматвел схилився над Книгою історії Дрімландії і почав читати, беззвучно ворушачи губами. Цікаврики завмерли і, витягнувши шиї, з зацікавленням стежили за ним.

Нарешті Сматвел випростався.

– У книзі нічого не сказано про те, куди пішли чарівники, – сказав він. – Але тут написано, що дорогу до них зможе знайти лише той, хто володіє каблучкою могутності.

– Цікавенько… – пожвавішав Клайм. – Де ж ту каблучку взяти?

Несподівано у нього в кишені щось ворухнулося. Цікаврик швидко засунув руку в кишеню і намацав… каблучку! Ту саму, яку Брегон знайшов у Дикому лісі, а потім подарував Клаймові в день народження. Від несподіваної здогади Клайм аж упрів. Він завмер, витріщивши очі.

– Клаймику, що з тобою? – занепокоїлася Таффі.

Всі подивилися на цікаврика. Королева Евелі помацала його лоб і стривожено запитала:

– Чи не захворів ти?

Клайм ошелешено глянув на неї і, немов прокидаючись, забурмотів:

– Ні, ні… я це… мені тут треба… додому…

Раптово він посміхнувся і, хитро підморгнувши друзям, заторохтів:

– Якщо ми більше не потрібні, то дозвольте нам піти. Я як раз згадав про те, що у нас є одна термінова справа.

– Ну що ж, ідіть, – дозволила королева. – І пам’ятайте, що тепер ви герої Дрімландії! Ведіть себе гідно.

– Про це ми подбаємо! – запевнив її Клайм, низько вклонившися.

Ледве друзі вийшли з палацу, як Брегон накинувся на приятеля:

– Яка така у нас термінова справа?! Чому це ми пішли з палацу? Може, ельфи розповіли б що-небудь цікаве, а тепер…

– Постривай, – зупинив його Клайм. – Я тобі зараз таке цікавеньке розповім – ойкнеш!

Він озирнувся по сторонах, а потім вийняв руку з кишені і, розкривши долоню, проголосив:

– Ось вона, та сама каблучка могутності!

– Звідки ти знаєш, що це саме вона? – недовірливо запитав Брегон. – Може, це якась інша каблучка.

– Ех ти! – обурився Клайм. – Забув, чи що, як вона виконувала наші бажання?! Хіба звичайна каблучка може таке?!

– Але ж вона виконувала далеко не все, що ми з тобою хотіли, – не здавався Брегон.

– Це тому, що ми не вміємо нею користуватися, бо не чарівники.

– А я вірю Клайму! – рішуче втрутилася Таффі. – Мені чомусь теж здається, що це саме та каблучка, про яку йдеться в книзі.

– Тоді давайте її перевіримо, – запропонував Брегон.

– Звичайно, перевіримо, – підтримала його Таффі. – Тільки не тут. Якщо у нас побачать цю каблучку, то можуть відібрати, щоб ми нічого не накоїли – і тоді все пропало!

– Точно! – підхопив Клайм. – Біжимо звідси!

– Куди?

На мить Клайм розгубився, а потім вирішив:

– До мене додому!

І цікаврики дружно дременули, та так, що тільки вітер у вухах засвистів.

Пугач Глум, який як раз летів назустріч, злякано кинувся вбік. Сівши на гілку і віддихавшись, він невдоволено буркнув:

– У-гу, ледь не збили… і куди це вони помчали? Напевно, знову щось вигадали. Ось шибеники!

Клайм і Таффі добігли до повороту і, озирнувшись, зупинилися. Брегон відстав і тепер старанно сопів, намагаючись наздогнати друзів.

– Ех ти, ненажера… – дорікнув йому Клайм. – Скоро так розтовстієш, що і ходити не зможеш! Може, сподіваєшся, що ми тебе на руках носити будемо?! От вже – дзуськи!

Брегон ображено засопів і опустив голову. Його відстовбурчені вуха почервоніли від сорому. Здавалося, цікаврик ось-ось заплаче.

Таффі погладила його по плечу і заспокоїла:

– Не ображайся, Брегончику! Клайм просто пожартував. Правда?

– Я-то, звичайно, пожартував, – погодився Клайм. – Але тобі все одно потрібно триматися подалі від солодощів.

– Ага… – сумно кивнув Брегон. – Тільки як же я можу стриматися, якщо вони самі так і лізуть до мого рота…

– А ти їх не їж!

– У мене чомусь не виходить… – винувато зізнався Брегон.

Клайм тільки рукою махнув. Далі цікаврики вирушили швидкою ходою і незабаром прийшли до будиночка Клайма. Сівши навколо столу, в центрі якого Клайм поклав каблучку, вони із захопленням розглядали її, роздумуючи про те, що робити далі.

– Давайте накажемо каблучці, щоб вона віднесла нас прямо до чарівників, – запропонував Клайм.

– Ні! – запротестував Брегон. – Краще не треба. Раптом вона віднесе нас туди, звідки ми не зможемо вибратися!

– А як же тоді ми потрапимо до чарівників? – розгубився Клайм.

Таффі хитро подивилася на друзів і, змовницьки підморгнувши, сказала:

– Зовсім не обов’язково наказувати. Можна просто ввічливо попросити каблучку, щоб вона показала нам дорогу до чарівників. Тоді ми будемо бачити, куди йдемо, і зможемо знайти дорогу назад.

– Вірно! – зраділи Брегон і Клайм. – Давай спробуємо.

– Стривайте, – зупинила їх Таффі. – Спочатку нам необхідно приготуватися в дорогу. Ми ж не знаємо, як далеко доведеться йти. А ще треба придумати, як бути з каблучкою. Раптом вона дуже швидко покотиться або полетить, тоді ми за нею не встигнемо.

Цікаврики замислилися. Клайм, підперши голову руками, ретельно тер вуха. Таффі водила пальцями по столу, викреслюючи якісь невидимі хитромудрі візерунки. Брегон нетерпляче совався на стільці. Йому в голову не приходило нічого цікавого. Він шумно зітхнув, сам того не помічаючи, поліз в кишеню за цукерками і почав набивати ними рот.

– Луснеш! – сердито сказав Клайм.

– Не гусну, – відповів Брегон, ледь повертаючи язииком.

– Що ти сказав?  – захихотіла Таффі.

Прожувавши і проковтнувши цукерки, Брегон облизнув губи і тільки після цього повторив:

– Не лусну я, не хвилюйтеся. А ось щоб відучити мене від цукерок, то, напевно, потрібно посадити на ланцюг…

Клайм дзвінко ляснув себе по лобі і, схопившись зі стільця, радісно вигукнув:

– Ура! Молодець, Брегоне, придумав!

– Що я придумав? – розгубився цікаврик.

– А те, що каблучку потрібно одягнути на ланцюжок, а ланцюжок – на шию, і тоді воно нікуди не дінеться!

Цікаврики відшукали тонкий ланцюжок, повісили на нього каблучку, і Клайм, за спільним рішенням, надів ланцюжок собі на шию. Після цього зібрали необхідні для подорожі речі і, взявши бувалі рюкзачки, вийшли на подвір’я. Клайм дбайливо підняв на долоні виблискуючу каблучку. Таффі з Брегоном затамували подих.

– Каблучка, каблучка, вкажи нам, будь ласка, дорогу до добрих чарівників! – попросив Клайм.

І тут ккаблучка тихенько задзвеніла, огорнувшись ніжним сяйвом. Вона повільно піднялася з долоні і, натягнувши ланцюжок, обережно потягла Клайма по стежці в бік Покинутих печер.

– Спрацювало! – захоплено прошепотіла Таффі, немов боялася, що диво зникне від гучного слова.

Вишикувавшись один за одним, цікаврики тупотіли по стежині, поспішаючи за чарівною каблучкою.

 

Туманні землі

Каблучка привела друзів до густої стіни туману, крізь яку вони вже намагалися раніше пройти.

– Так я і знав, що чарівники тут ховаються, – заявив Клайм. – Ми вже перевірили всю Дрімландію і тільки тут не були жодного разу. Тепер-то ми напевно побачимо чарівників і попросимо їх прибрати стіну невидимості навколо нашої країни.

– Може і так, тільки давайте не будемо поспішати, – несподівано засумнівався Брегон.

– Це чому? – здивувалася Таффі.

– Ну… там всяке може трапитися. А раптом чарівники розгніваються і перетворять нас на… що-небудь?! Я-то вже знаю: мені завжди не щастить!

– Знову ти за своє?! – розсердився Клайм. – Скільки вже можна скиглити і скаржитися? Не хочеш з нами йти – і не треба. Залишайся тут сам зі своїми цукерками.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: