Чарівна перлина
Анатолій Валевський
Якось узимку, десь перед самим Різдвом, сидів дiд Свирид біля теплої печі, примруживши очі, i задумливо пихкав своєю нерозлучною люлькою.
Надворі було вже темно. Люта хуртовина завивала, наче зграя вовків. Шалений вітер шугав навкруги хати, намагаючись якось прослизнути усередину крізь будь -яку шпаринку. Снігове військо сипало у віконце i з безсилим шамотінням зсовувалося на землю, складаючись у великий замет.
– Оце розходився зимовий господар… – стиха промовив дідусь, стурбовано похитуючи головою. – До ранку такого нахурделить, що й двері не відчиняться!
– А як же ми завтра з хати вийдемо? – злякалася п`ятирічна Оленка.
– Не хвилюйся, – посміхнувся дiд Свирид. – Що-небудь зміркуємо… Ти краще лягай вже спати, бо завтра свято проспиш!
Довірлива Оленка тільки зойкнула. Прожогом скочила у ліжко, накрилася ковдрою i старанно заплющила очі.
– Дідусю, розкажіть, будь ласка, казку, – заблагав я.
– Яку тобі, онучку? – запитав він, переводячи погляд на мене.
– Ну, звісно яку: щоб там було про могутніх парубків – козаків, що в прадавні часи билися з ворогами, та всілякими чаклунами, або відьмами! – iз запалом вигукнув я.
– Он як… про могутніх, кажеш… – дiд Свирид роздумливо пихнув люлькою, обгорнувшися хмаринкою терпкого тютюнового диму. – Але ж не завжди сила перемогає, Михайлику…
Дідусь влаштувався зручніше на лаві, примружив очі і почав розповідати такого, що в мене мало дух не перехопило.
У печі потріскували дрова. За вікном гула клята хуртовина, але я її вже не чув, поринувши думками туди, де відбувалися незвичайні чарівні події…
Частина 1
На чистому й глибокому небі грайливо мерехтіли далекі зоряні перлини, наче граючи у хованки. Раптом одна з них зірвалася з небосхилу і, майнувши вогняною ниткою, впала десь за самий край темного лісу.
По дорозі, з зацікавленням роздивляючись навкруги, крокував ставний парубок. Мрійливо подивившись у тому напрямку, де зникла зірка, він стиха прошепотів:
– Яка сьогодні дивна, зоряна ніч. Мабуть, гриби уродять…
Десь поблизу з гущавини несподівано мугикнув пугач.
Хлопець зупинився і почав вдивлятися у темні хащі. Раптом серед кущів блимнув невеликий вогник, наче визираючи то з одного боку дерева, то з іншого. Здавалося, наче вогник підманював до себе. Парубок зацікавлено подався у напрямку до вогника.
– Як же я забув? Сьогодні ж Купальська ніч! – захоплено прошепотів він. – От знайти би квітку чарівної папороті…
Хлопець обережно заглибився у ліс, слідкуючи за примарним вогником, який, наче граючись з ним, заманював далі і далі у самісінькі лісові нетрі. Вогник повільно підплив до берези з трьома стовбурами, які росли з одного кореня, блимнув на останнє і згас.
Зраділо дивлячись на березу, парубок сів на землю неподалік і прошепотів:
– Це ж саме таке місце, як потрібно…
Щось стиха загуло. По верхівках дерев пробіг вітерець. З-за кущів з усіх боків заблимали чиїсь зловісні очі. Але хлопець завзято перехрестився, і все замовкло.
Раптом біля коріння берези висвітилася і зажевріла якась пляма. З`явився маленький пагорб, який почав рости.
З нього виповз кручений зелений вус, за ним другий. Вони почали розпускатися, перетворюючись на пухнасте листя лісової папороті.
Поступово виріс пишний кущ, посеред якого набухла велика сяюча брунька. З тихим дзвоном вона розкрилася, і з`явилася жевріюча вогняна квітка, оповита м`яким сяйвом.
Парубок підійшов до папороті і обережно зірвав квітку.
– Квіточка чарівна, вкажи мені, будь ласка, де схований скарб… – благаючи промовив хлопець.
– Сяюча квітка підійнялася над його долонями і попливла у повітрі…
Тим часом у глибині лісу серед крислатих кущів повільно пливли клапті туману, оминаючи велике дерево з дуплом, яке стояло на краю галявини.
Десь у темряві ледаче кумкала ропуха – не з того, що їй співати кортіло, а скоріше за звичкою. Раптом щось хруснуло. Запала тривожна тиша.
Гілки кущів біля дерева розсунулися, і в місячному сяйві з`явилася дурнувата пика охлялого рудого чорта. Він покрутив очима на всі боки, прислухався і задоволено мугикнув. Тієї ж миті поруч з ним витнулася товста мордяка другого чорта.
– Наче, нікого тут немає… – промовив перший.
– От ти дурень, Тупак! – реготнув товстий чортяка. – Хто ж вночі та ще й на Івана Купала буде по лісі вештатися? Тут же повно нечистої сили!
– Сам ти, Пузаню, дурень! – огризнувся охлялий. – По-перше, ми самі нечиста сила! А по-друге, саме ж в цю ніч квітне чарівна папороть, що вказує, де скарб схований. То усі шукачі скарбів саме зараз по лісах і шастають!
– Та… то дурниці! Якісь бабські забобони… – зневажливо пирхнув товстий.
Але Тупак дав йому стусана і нагадав:
– Невже забув, що ми й самі прийшли за стародавнім скарбом?
Пузань розгублено почухав потилицю і знизав плечима.
– Так це ж нам Хома наказав… тільки не розумію, навіщо він йому потрібен?
– А ти хіба не знаєш, що у цьому скарбі прихована чарівна перлина, яка виконує бажання?!
Тупак задумливо помацав писок і з сумнівом пробурмотів:
– Але ж Хома наказав скарб Соломії віднести, бо хоче якось до неї підлизатися, щоб оженитися…
– То й що з того?
– А те, що, може, він не знає про перлину?
Джерело:
“Чарівна перлина ”
Анатолій Валевський