Чарівне джерело

Корейські народні казки

Давно, давно жили собі дід та баба. Баба поралася в хаті, а дід ходив у гори по дрова.
Жили вони у злагоді й достатку, от тільки не було в них дітей, і через те вони дуже журилися.
Якось зібрався дід по дрова, глянув на бабу й питає:
– Чого це ти така смутна?
– Як же мені, діду, веселою бути? – каже баба.- Немає в нас ні сина, ні доньки. Помремо, нас і поховати нікому буде.
Зітхнув тяжко дід, й мовчки вийшов із хати.
Прийшов він у гори, чує: десь пташка співає, та так ніжно, ніби кришталевий дзвіночок дзвенить. Озирнувся дід, бачить: сидить на дереві пташка. Черевце в неї – ніби трава смарагдова, груди, мов небо блакитне,- очей не відведеш.
Схилила пташина набік голову, глянула на діда очима-намистинками і на друге дерево перелетіла. Сидить на гілці й на діда позирає, ніби кличе за собою. Підійшов дід ближче, а пташка пурхнула й далі полетіла. Ще й виспівує!
Пошкандибав дід за нею і забрів у густі-прегусті хащі. А пташина пурх у небо і зникла. Прислухався старий – не чути пташки, тихо навкруги, тільки десь струмочок жебонить. Роззирнувся, аж бачить: з-під скелі джерельце б’є, і вода в ньому чиста, мов сльоза.
Підійшов дід до джерельця, став навколішки і почав ту воду пити.
Тільки ковтнув разочок-і випросталась його згорблена спина, перестали тремтіти старечі ноги, забурхала в жилах гаряча кров. “Ну й чудеса!”- подумав дід. Простяг він руку, щоб за бороду себе посмикати – чи не спить, а бороди нема, ніби й не було її в нього!
Зрадів старий: невже йому пощастило набрести на джерело молодості, про яке здавна гомоніли в селі?
Ковтнув дід ще води і розгладилися зморшки на обличчі і перетворився він на стрункого вродливого парубка. І побіг додому. Біжить, а сам дорогу запам’ятовує, щоб і свою бабу до джерела привести.
А баба чекала, чекала діда і назустріч вийшла. “Може, втомився старий. То поможу”,- подумала вона.
Бреде баба дорогою, а назустріч їй парубок поспішає. Питає його стара:
– Ти, бува, не бачив діда з дровами? Пішов зранку в гори та так і не вернувся.
А парубок як зарегочеться:
– Бабо, подивися на мене уважніше! Невже свого Кіма не впізнаєш?
Злякалася стара: голос у парубка начебто знайомий.
Розповів Кім, що з ним сталося, і повів її до чарівного джерела. Ковтнула баба тієї води раз і ще раз і перетворилася на вродливу дівчину. Взялися вони з Кімом за руки й пішли додому.
Підходять до хати, а біля воріт їхній сусіда стоїть.
– Добрий вечір, сусіде,- каже Кім.
А той його не впізнає.
Розказав йому Кім усе, що з ними сталося. Спалахнули в сусіда очі.
– Кажи швидше, де джерело! – вигукнув він.
Пояснив Кім, як джерело знайти, і сусід побіг додому. Одягнув новий халат й величезного капелюха і побіг у гори.
Дістався до того місця, про яке йому Кім розказав, бачить – з-під скелі джерело б’є. Став сусіда навколішки, ковтнув раз води, ковтнув другий – і перетворився на юнака. Подумав, подумав: “Хочу молодшим за Кіма бути”, ковтнув ще води і став хлопчиком. Обтер губи: “Ой же ж і смачна вода! Вип’ю  ще трошки!” – і знов припав губами до джерела…
Зайшов увечері Кім до сусіди, а того дома нема. Злякався Кім – може, сталося що?-і до джерела. Прибігає і бачить: лежить на землі новий халат, біля нього капелюх, а сусіда не видно. Підійшов Кім ближче, підняв, капелюха – що за дивина! Лежить під капелюхом немовля і міцно спить.
Похитав Кім головою:
– Ну й дурний же ти, сусіде! Хіба ж можна так багато чарівної води пити?
Загорнув він немовля в халат й додому приніс. Побачила дитину жінка, зраділа: вона давно мріяли сина мати!
Так і зажили вони утрьох, і виріс з немовляти гарний та добрий чоловік.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Просяне дерево”

Корейські народні казки

Переклад – Ірени Барановської

Видавництво: Веселка

Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: