TOU

Чарівне горня

Індійські народні казки

Один бідний селянин — звали його Сомілака — працював на багатія день і ніч, а жив упроголодь, їв саме товчене листя та корінці. Від голоду він ледве ноги тяг, а жінка його й зовсім заслабла. Якось і каже вона чоловікові:

— Піди в ліс та принеси чогось попоїсти, бо я скоро сконаю з голоду.

Подався Сомілака до лісу. Коли бачить — висять на дереві двоє горнят, одне глиняне, друге дерев’яне. І на обох покришки.

«Візьму глиняне горня собі, — подумав Сомілака, — а то наше вдома вже геть нікудишнє».

Виліз він на дерево, взяв горня. І знов міркує: «А навіщо нам це горня? Адже воно порожнє! От якби я приніс у ньому хліба, жінка відразу б одужала».

Ледве він це подумав, як покришка трохи піднялася, і Сомілака побачив… рисовий коржик!

— Оце так! — здивовано мовив він. — Треба швидше нагодувати жінку, нехай одужує. Шкода, що в горняті лише один коржик, а то б і я попоїв.

Не встиг Сомілака доказати, аж бачить — покришка знов трохи піднялася, а в горняті — ще один коржик!

«Еге! Видно, це горня не просте, а чарівне! Ану ж попрошу я в нього смажене курча!» — зметикував Сомілака.

Покришка знову піднялася, і він побачив у горняті смажене курча.

Попоїв селянин і, мугикаючи веселу пісеньку, подався додому.

А йти йому треба було повз будинок багатія. Той дуже здивувався, побачивши, що Сомілака йде радий та веселий, ще й пісню співає.

— Ану йди сюди! — покликав він.

Сомілака підійшов.

— Ти чого радієш? — грізно спитав поміщик.

— Та ось, — відповів Сомілака, — в лісі чарівне горня знайшов.

— Чарівне горня? — здивувався поміщик. — І що ж воно вміє?

Сомілака поставив чарівне горня й каже:

— Хочу смажену перепілку!

Покришка на горняті піднялася, і поміщик побачив смажену перепілку. Він аж затремтів од жадібності й заздрості.

«Як би його видурити горня в селянина?» — промайнуло у нього у голові.

Витяг поміщик перепілку із горняти й заходився їсти. А тоді й каже Сомілаці:

— А принеси-но мені, чоловіче, холодненької води.

Поки селянин ходив по воду, поміщик схопив чарівне горня й сховав його, а замість нього поставив таке саме просте. Взяв Сомілака горня та й каже:

— Дозвольте, пане, піти додому. Бо мене жде голодна жінка.

— Йди собі, йди, — махнув рукою поміщик, радий, що обдурив селянина.

Прибіг Сомілака додому, а жінка вже ледве дихає.

— Ну, тепер ми врятовані! — вигукнув Сомілака. — Зараз я почастую тебе всім, чого забажаєш.

Він розповів жінці про чарівне горня, потім поставив його серед хати й каже:

— Хочу смажену перепілку!

Покришка на горняті не ворухнулася.

Здивувався селянин та й каже знов:

— Хочу смажену перепілку!

І знов покришка не ворухнулася. Сомілака зазирнув у горня — порожнє.

— Що таке? — почухав потилицю Сомілака. — Щойно ж у поміщика воно мене слухалось…

— У поміщика? — перепитала жінка. — То ти показував чарівне горня поміщикові?

Сомілака розповів усе, як було. Жінка гірко заплакала й каже:

— Що ж ти наробив, чоловіче! Поміщик украв твоє горня й поставив на його місце звичайне.

— Не плач, жінко! — мовив Сомілака. — На дереві в лісі висіло двоє горнят. Зараз я побіжу по друге.

Так він і зробив. Зняв з дерева горня і йде веселий додому.

І знов побачив його у вікно поміщик. Дивиться — в руках селянина таке саме горня, з покришкою, тільки дерев’яне.

Закортіло поміщикові й це горня собі забрати. Покликав він селянина й питає:

— Що це в тебе за горня? Продай мені!

— Та я б радий його продати, — відповідає Сомілака. — Але вдома мене жде голодна жінка.

А поміщик як гримне:

— Не хочеш продати? То я заберу силоміць!

І зірвав з горняти покришку.

А з горняти як вискочить десятків зо два дерев’яних кулаків — та й ну лупцювати поміщика! Той кинувся тікати, а кулаки — за ним. Лупцюють, молотять по спині, по крижах, по голові, аж луна розлягається.

— Ой лишенько, рятуйте! — заволав поміщик. — Пожалій мене, чоловіче! — гукнув до Сомілаки. — Накажи кулакам не бити мене!

— Спершу віддай мені горня!

— Віддам, віддам, тільки вгамуй кулаки!

— Кулаки, в горня! — наказав Сомілака. Кулаки слухняно вскочили в горня.

Поміщик, ледве дихаючи, заповз до хати, дістав сховане чарівне горня й віддав селянинові.

Щасливий Сомілака повернувся додому, і того вечора вони з жінкою вперше лягли спати ситі.

Відтоді Сомілака зажив у достатку. І сусідам своїм помагав. Винесе, було, чарівне горня на вулицю — і всі їдять досхочу.

Так минуло літо.

А восени пішла по країні чутка, що бадшах видає заміж дочку.

Поміщик одразу пішов до палацу й розповів володареві про чарівне горня Сомілаки.

— Все, що ти схочеш поставити на весільний стіл, тобі дасть те чарівне горня, — закінчив він.

Бадшах послав гінців по Сомілаку й наказав привести його до палацу.

Призначеного дня Сомілака з’явився в палац.

— Показуй своє горня! — звелів всесильний бадшах. — Це правда, що воно чарівне?

— Хай довго тягнуться літа твої, о володарю! — відповів селянин. — Це горня справді чарівне.

— Тоді нехай дасть мені найкращих на світі солодощів.

Покришка враз підскочила, і бадшах побачив — горня повне солодощів. Покуштувавши їх, він не міг одірватися і їв доти, аж доки горня спорожніло.

— Таких смачних солодощів ще не доводилося їсти нікому в світі! — вигукнув бадшах. — Залиш мені горня на три дні. Через три дні гості роз’їдуться, і я віддам тобі горня назад.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Індійські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1984р.
Упорядкування і переклад з хінді — Степан Наливайко.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: