Чарівне слово «кусуке»

Було це давним-давно. Якось пізнім дощовим вечором йшла дівчина на ім’я Ямато з поля додому.

А дорога її вздовж сільського цвинтаря пролягала.

Ішла Ямато, йшла, як раптом почулося їй, ніби десь немовля плаче. Озирнулася вона довкола, бачить — лежить на покинутій могилі дитина, придивилася краще — а це і не дитина зовсім, а велика чорна кішка. Не встигла Ямато злякатися, як пролунав тут із занедбаної могили хрипкий страшний голос:

— Гей, кітко, що ти тут розпищалася?!

Перестала кішка нявкати — прислухалася. А Ямато за деревом сховалася. Стоїть — не ворухнеться.

— Ну ось що,— продовжував хрипкий голос,— у перший же ясний вечір, поки в селі ліхтарі не запалять, вирушай до великого будинку з кам’яною огорожею. Сядь біля воріт і почни нявкати, та жалісливіше. Нехай думають, що дитина плаче.

І тоді немовля, що в тому будинку нещодавно народилося, чхати почне. Як пчихне тричі, душа його вилетить геть і воно помре.

— Виходить замуркотіла кішка,— немає йому порятунку, якщо тричі пчихне?

— Ні,— відповів хрипкий голос.— Хоча від цих людей можна всього чекати. Знай, що коли дитина чхати почне, а хтось скаже чарівне слово «кусуке», не будуть наші чари діяти. Тоді  біжи геть з того місця!

Знов заплакала кішка голосом немовляти, зістрибнула з могили і зникла у темряві.

Стоїть Ямато за деревом — ні жива, ні мертва. Страшно їй стало. Дочекалася дівчина, поки затихнуть усі звуки навколо, вибралася нечутно зі свого укриття і побігла до села. «Про яке дивне чарівне слово я дізналася»,— думає.

Вирішила Ямато нікому в селі нічого не говорити і стала чекати першого ясного вечора. Дуже їй хотілося врятувати дитину, яка нещодавно у великому будинку з кам’яною огорожею народилася.

З ранку до вечора працювала дівчина на полі. І ось, нарешті, прийшов перший ясний вечір. Тільки стало смеркати, підійшла вона до будинку з кам’яною огорожею.

— Гей, Ямато, що ти сьогодні так рано з поля повернулася? – здивувався господар будинку.

— Чула я, що дитина у вас нездорова,— відповіла дівчина,— ось і вирішила її провідати.

— Добра ти, Ямато! Дякую тобі за турботу,— сказав господар,— а дитина наша й справді хвора.

Вийшла тут господиня і запросила Ямато в будинок. А тим часом надворі зовсім темно стало. Ось-ось ліхтарі запалять. У стайнях корови замукали. А на вулиці пусто — нікого не видно.

Глянула Ямато за кам’яну огорожу, бачить-крадеться вздовж неї чорна кішка, та сама, що дощовим вечором на цвинтарі із темними силами говорила. Все ближче до будинку підкрадається, а очі злим синім блиском блищать. Шипить кішка, вигинається. «Прийшла-таки»,— подумала зі страхом Ямато.

А кішка тим часом зовсім близько підійшла, сіла біля воріт і занявкала жалібно-жорстоко.

— Ой що це? Дивіться – кішка! А плаче зовсім як дитина! — стривожилась господиня і ще міцніше обняла свою дитинку.

— Ось бестія! Та ще й чорна! — вигукнув господар і перегнувся через кам’яну огорожу.— Пішла геть! Киш! Киш!

Але тут дитина пчихнула.

— Апчхи!

— Кусуке! — швидко промовила Ямато.

— Апчхи! — знову пчихнула дитина.

— Кусуке! – Знову повторила Ямато.

— Апчхи!

— Кусуке!

Тільки сказала вона чарівне слово втретє, перестала чорна кішка нявкати, глянула на Ямато і кинулася геть.

— Ха-ха-ха! — засміялися господарі.— Що за дивні слова? ти говориш?

— Ха-ха-ха! — раптом засміялася дитина.

— Дивіться, ваша дитина одужала! — зраділа Я м а то.— Сміється!

Тепер могла дівчина розповісти про все, що чула на кладовищі.

— Ось чому прийшла я сьогодні з поля раніше,— закінчила вона.

— Які жахливі речі ти розповідаєш! – Вигукнули господарі.— Тобі ми завдячуємо життям нашої дитини. Будь же завжди в нашому домі бажаним гостем!

Стали вони Ямато дякувати, пригощати та подарунки підносити.

З того часу, кажуть, і з’явився на островах Рюкю звичай:  пчихне дитина — обов’язково хтось скаже чарівне слово «кусуке».