ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Чарівний годинник

Німецькі народні казки

Було це давно. Біля високої гори, на краю бідного села, жила вдова. Звали її Марта.
Марта не любила людей. Навіть діти дратували її своїм криком і метушнею. Любила Марта тільки свою козу Білосніжку та її веселе козенятко.
Якось увечері сиділа Марта на ґанку і плела шкарпетку. Раптом вона почула розмову двох селянок:
– Чула, Ельзо? Пошесть пала на худобу, багато вже повиздихало у людей.
– Чула, Луїзо, як не чути! Страшно за наших кіз.

Марта подивилася їм услід, і серце її стиснулося. Раптом дзенькнула клямка хвіртки. Марта обернулася й побачила охайного старого.
– Добридень, фрау Марто, – сказав старенький. – Який у вас гарненький будиночок. Тільки аж надто у вас тихо – хоч би птах якийсь співав, чи годинник цокав.
Почувши про годинник, Марта згадала, що у неї є старовинний годинник. Тільки він давно вже зупинився.
– Чи ви годинникар? – запитала Марта.
– Справжнісінький годинникар! – вклонився старий.
Марта запросила старого до хати. Вона дістала зі скрині годинник і показала його майстру.
На другий день годинник вже весело цокав на білій стіні у кімнаті Марти. Годинникар не взяв з Марти грошей, і вона віддячила йому смачною кавою.

Між тим пошесть поширювалася, і всі у селі дуже турбувалися за своїх кіз. Одного разу Марта пішла до лісу по хмиз. Вона швидко набрала великий оберемок хмизу й повернулася на знайому стежку – додому.
Але стежка раптом зникла. Праворуч від себе Марта побачила дерево, повалене грозою, ліворуч – великий камінь. Ані каменю, ані дерева тут раніше не було.
Раптом легенько повіяло димом, і Марта пішла у той бік, звідки йшов дим.
Вона побачила розпалене багаття, біля якого сидів старий годинникар.
– Доброго вечора! – сказав він. – Будь ласка, повечеряйте зі мною!
– Дякую, не можу, – сказала Марта, – бо хочу ще за-сонця потрапити додому.
Тоді майстер запросив її до своєї хатки.
Марта опинилася у невеличкій кімнаті. В одному кутку вона побачила купу сухого листя, а в іншому – вистигле вогнище. Посеред кімнати стояв великий пень. На стіні висів великий годинник.
На циферблаті замість цифр були намальовані будиночки. Марта впізнала у цих будиночках своє село. Ось і її хатка. Чорна стрілка годинника направлена прямісінько на неї.
– Ці стрілки означають радість і горе. Червона – радість, вона рухається рідко. А чорна – горе, – пояснив годинникар.
– Чому ж чорна рухається до мого будинку? – запитала Марта.
– Фрау Марто! Ваша Білосніжка загине!
– А чому саме вона? Це несправедливо!

Вона підійшла до годинника і пересунула стрілку на будинок вчителя.
– У нього немає кози, у нього тільки кішка. Якщо кішка сконає – не велике горе, – і Марта озирнулася на годинникаря.
Але ніякого годинникаря не було, а був лише хмиз за плечима і знайома стежка попереду.
Другого дня, вранці, Марта вдягнула чорну сукню і вирушила до вчителя. Дружина вчителя запросила Марту до кімнати.
– Чому ви така сумна, фрау Гертрудо? – запитала Марта.
– У нас захворіла кішка…
– То візьміть інше кошеня!
– Ні, нашу кішку не замінити… Моя хвора дочка увесь час плаче…
– Скажіть вашій дочці, що кішка житиме, – сказала Марта і пішла.
Увечері вона пішла до лісу, знайшла хату годинникаря, і, увійшовши до знайомої кімнати, перевела стрілку на будинок кошикаря.

“У кошикаря немає кози, у нього лише собака. А хіба можна порівняти собаку з козою?” – подумала Марта.
Рано вранці Марта побігла до кошикаря. Вона побачила бідну кімнату, непофарбований стіл, на якому стояв недоплетений кошик і гострий ніж.
Сліпий кошикар стояв навколішки у кутку і тремтячою рукою гладив голову собаки.
– Що з тобою, друже мій! Не підводь мене, адже нам час іти на базар. Навіть не думай хворіти!
Марта кахикнула. Старий повернув до неї голову.
– Хто тут?
– Це я, Марта. Що це з вашим собакою, сусіде?
– Помирає мій помічник! Я, наплету кошиків, навантажу їх йому на спину, а сам візьмуся за нашийник. І приведе мене пес до базару. Без нього мені не прожити, фрау Марто!
Шкода стало Марті старого. Ледве дочекалася вона вечора. А як почало сонце сідати, пішла на знайому стежку.

Підійшла Марта до годинника і пересунула стрілку на будинок ложкаря.
“У ложкаря дві кози, вистачить йому й одної!” – подумала Марта.
Вранці взяла Марта відра й пішла по воду. Раптом вона почула дитячий плач. Плакав маленький син ложкаря.
Марта зазирнула до вікна:
– Добридень, фрау Маріє! Чого це ви сварите вашого сина?
– Коза Снігуронька захворіла – молока не дає. А цей вереда не хоче пити солодкої води.
– Але ж у вас дві кози!
– Молоко від другої кози йде на продаж, нам без цього не прожити.
Марта відвела заплаканого хлопчика до себе. Вона напоїла його молоком від Білосніжки, дала йому різнокольорових клаптиків і коробочок, і скоро малюк весело сміявся.

А ввечері Марта пішла до лісу й увійшла до хатки годинникаря. Довго стояла вона перед годинником.
Потім узяла чорну стрілку й перевела її на свій будинок.
Вранці Білосніжка померла. Першим ділом до Марти прийшов кошикар:
– Не плачте, фрау Марто! Ми всі вам допоможемо!
Потім прибіг син ложкаря:
– Фрау Марто! Твоє козеня вигодує наша Снігуронька. І ти знову матимеш козу!
Потім прийшла дружина вчителя:
– Не плачте, фрау Марто! Підемо до нас. Моя дочка одужала від радості, адже наша кішка здорова! Чого вам тут сидіти на самоті!
Марта усміхнулася. Вона зрозуміла: як добре, як радісно жити з усіма одним життям!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: