TOU

Чарівний казанок

Японські народні казки

Давним-давно жив на світі один старий. Дуже він любив пити чай і завжди сам його заварював і ретельно слідкував за чайним посудом. Якось зайшов старий у крамницю, дивиться, на полиці чавунний казанок стоїть. Старий такий, весь іржавий. Але у старого око гостре, швиденько під іржею він розгледів, що казанок на диво гарний.

Повернувся старий до дому і відразу взявся за справу: старанно почистив казанок — не залишилося на ньому і сліду колишньої іржі,— а пізніше покликав друзів.

— Подивіться, який чудовий казанок я сьогодні купив,— похвалився він.— Зараз наллю в нього води та чудовим чаєм вас пригощу.

Поклав старий вугілля в піч, розпалив вогонь, казанок на нього поставив. Всі посідали довкола — чекають, коли вода закипить.

Казанок потихеньку нагрівався, нагрівався, і тут почалося! Просто диво! Спершу біля казанка борсукова голова з’явилася, потім борсучий хвіст виріс, а незабаром і чотири короткі

борсучі лапи висунулися.

— Ой! Ой! Як жарко! — закричав казанок людським голосом.— Схоже, я закипаю! Так – так, закипаю!

Вискочив казанок з вогню і на своїх коротеньких борсучих лапках кинувся до дверей.

Остовпів старий, дивиться — очам не вірить! Де ж це видно, щоб казанки по дому бігали!

— Швидше! Швидше! — заволав старий.— Тримайте його! Не впустіть!

Один із гостей віник схопив, другий палицю, якими вугілля у печі помішують, третій – черпак. Всі в погоню за казанком пустилися!

Довго гналися вони за незвичайним казанком, а коли нарешті наздогнали його, бачать, борсукова голова, борсучий хвіст і чотири короткі борсучі лапи кудись зникли — звичайнісінький казанок, та й годі!

— Дивно! — здивувався старий. Ні до чого він мені. Треба  його віддати комусь.

А тут якраз лахмітник зайшов у будинок. Простягнув йому старий казанок і каже:

— Ось у хаті завалявся. Віддам дешево. Скільки можеш, стільки і заплати.

Взяв лахмітник казанок, покрутив у руках і дав за нього мідну монетку. Лахмітник задоволений вигідною покупкою, а старий, задоволений тим, що дивного казанка позбувся.

Увечері ліг лахмітник спати, в будинку було тихо-тихо, раптом чийсь голос:

— Шановний, де ви? Зробіть милість, відгукніться!

Розплющив лахмітник очі, запалив лампу:

— Хто мене кличе?

Дивиться, на подушці казанок стоїть: з борсуковою головою, з борсуковим хвостом і з чотирма короткими лапками.

– Хто ти? Чи не тебе я сьогодні у старого купив? – запитав у нього лахмітник.

– Так, – пролунало у відповідь, – тільки знай, я не казанок, а борсук і звуть мене Бумбуку. Я приношу удачу. Старий мене на вогонь поставив, хотів закип’ятити воду, а я від нього втік. Не ображатимете мене, не будете ставити на вогонь, я вам удачу принесу.

— Дивовижні речі ти розповідаєш,— промовив лахмітник.— Скажи на милість, як ти можеш принести мені удачу?

– О!  Про це не турбуйтесь! — Казанок весело помахав борсучим хвостом.— Я вмію робити хитрі штуки, самі побачите! Будемо ми з вами вистави показувати, гроші з людей збирати.

Що ж, гаразд! Змайстрував лахмітник сцену, афішу написав — «Чарівний казанок Бумбуку, що приносить удачу!»

Подивитися на Бумбуку народ потягнувся з великою охотою. Чого тільки не робив борсук, як тільки не розважав людей: і стрибав, і перекочувався на всі боки, і на перекладині висів. Але найбільше глядачам подобалося, коли Бумбуку по мотузці ходив: в одній лапці ліхтар, в другій віяло. Чудеса, та й годі!

Після кожного виступу старий давав Бумбуку кілька рисових коржів.

Розбагатів старий. Ось якось каже він борсукові:

— Щодня ти потішаєш людей, втомився мабуть. Грошей у мене тепер вдосталь. Повертайся краще до старого, будеш в нього жити тихо та спокійно.

Зрадів Бумбуку.

— Я дуже втомився і з радістю пожив би у старого, так він же буде ставити мене на вогонь і не пригощатиме рисовими коржами?

— Не турбуйся, Бумбуку, я про все домовлюся,— відповів лахмітник.

Взяв він гроші, улюблені борсукові коржики прихопив і разом з Бумбуку пішов до старого.

— Дозвольте, шановний, Бумбуку пожити у вас,— попросив лахмітник.— Тільки, будь ласка, не ставте його на вогонь і час від часу пригощайте рисовими коржами.

— Звичайно, нехай лишається,— погодився старий.— Я відведу Бумбуку найпочесніше місце в будинку, адже він і справді удачу приносить. Знав би я про це раніше, хіба б став його на вогонь ставити!

Поставив старий у своїй хаті дві високі тумби. На одній казанок стоїть, на другій рисові коржики розкладені.

Кажуть, Бумбуку і досі у цьому будинку живе, дуже йому тут подобається. Люди приходять, приносять йому рисові коржики і більше не ставлять його на вогонь. Так і живе Бумбуку — спокійно і щасливо.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Поле заколдованных хризантем”
Японские народные сказки
Видавництво: “Искона”
1994 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: