Черепаха та каїпора

Залізла черепаха в дупло і заграла на сопілці. Почула її здалеку каїпора і сказала:

— Це черепаха грає. Ну ж бо спіймаю її.

Підійшла до дупла і слухає.

Лі-рн, лі-ри…
Ле-ре, ле-ре…—

грає черепаха.

— Здрастуй, черепахо!

— Здрастуй!

— Вилазь-но, черепахо, ну ж бо поміряємось силою.

Черепаха вилізла, а каїпора зрізала ліану і сказала:

— Я тягтиму за один кінець, а ти — за другий; я — на землі, а ти — у воді. Згода?

— Згода!

Черепаха залізла у воду і прив’язала кінець ліани до хвоста піраруку — найбільшої риби, яка тільки є на світі.

Каїпора там, на землі, стала тягти за ліану, а піраруку так рвонула що зразу підтягла каїпору до самого берега. Вона знесиліла і мало не шубовснула в воду.

А черепаха спокійнісінько вибралась на сушу залізла в кущі і сміялася-реготала, аж за боки бралася.

Каїпора зовсім знемоглася і заблагала:

— Годі, черепахо! Ти перемогла…

Черепаха, не перестаючи сміятися, залізла в воду і відв’язала ліану від хвоста піраруку. А потім знову виповзла на берег.

— Стомилася? — запитала піраруку.

— Я? Стомилася? Анітрохи.

Нікуди дітися — довелося каїпорі визнати, що черепаха дужча за неї. І вона пішла геть, дуже невдоволена.

* * *
— Завжди перемагають спритність і розум,— зауважила Емілія.— А що це за звір — каїпора?

— Це казкове чудовисько, яке вигадали люди, що живуть у лісах,— сказала донна Бента.— Знаєте, в народі ходять різні оповідки про істот, яких насправді немає. Приміром, про людину-вовка, про мула, який пирхає вогнем із ніздрів, і ось про цю каїпору.

— А яка вона із себе?

— Кажуть, це волохатий звір, який дуже любить курити. Він нападає вночі па подорожніх і просить тютюну — натоптати люльку. Важко сказати, на кого схожа каїпора, бо такі істоти, які живуть в уяві народу, в різних місцях мають різний вигляд. Тут — такий, а там — інакший. Коли ви хочете’ знати, яка каїпора, спитайте в дядечка Бернабе. Тільки старі негри знають таке.