TOU

Черепашеня

Луїджі Капуано

Жив на світі один бідняк, і був він посланцем. Посилали його то туди, то сюди, і оскільки в дорогу він кидався, немов стріла, випущена з лука, його і прозвали Стрілою. Платили йому мало, а часом і зовсім не платили – мовляв, ти запізнився з листом, і зірвалася вкрай важлива справа. Він все спокійно зносив і не відмовляв нікому, навіть тим, хто вже не раз з ним не розрахувався. Не вмирати ж з голоду!

В його роду всі були посланцями: предки – посланці-молодці, дід – посланець -молодець, батько – посланець. Стріла з прикрістю думав, що ось уже п’ять років, як він одружений, а сина в нього нема і не буде кому передати ремесло.

Одного разу прийшов до нього старий кривобокий карлик з величезним, немов труба, носом,і  крихітними злими оченятами. Стріла навіть злякався.

– Віднеси скриньку на адресу, вказану на кришці, і принеси розписку. Одну золоту монету отримаєш, коли підеш в дорогу, другу – після повернення. Згоден?

Ще б! Йому таке й не снилося! Він, так би мовити, взяв ноги в руки і полетів стрілою.

На півдорозі в скриньці хтось заворушився, і тоненький, жалібний голосок став благати:

– Не неси мене туди! Не неси!

Стріла сповільнив біг. У скриньці хтось ворушився і все просив тоненьким жалібним голосом:

– Не неси мене туди! Не неси!

Стріла продовжував бігти. Замовник заплатив, і він зобов’язаний виконати доручення. Але при звуках цього тоненького голосу, в якому було чути сльози жаль, серце у нього обливалося кров’ю і ноги підкошувалися. Він приклав до скриньки вухо, щоб краще чути.

– Не неси мене туди! Не неси!

– А що я скажу карлику зі злими очима?

– Скажеш, що відніс.

– Він зажадає розписку, а без неї не заплатить золоту монету. Для мене це ціле багатство.

– Я напишу розписку.

– А хто ти такий?

– Я іспанська принц. Карлик мене зачарував, тому що я не хотів одружуватися на його горбатій глухонімий дочці. Якщо ти принесеш шкатулку Чарівникові, то я буду десять років у нього в рабстві. Не неси мене! Не неси!

Стріла його пожалів і ще, бідолаха, подумав, що іспанський принц винагородить його по – королівському, щедріше ніж злий карлик.

От же, він і добро зробить, і заробить добре.

– А як тебе звільнити?

– Відкрий шкатулку!

– Вона запечатана і закрита на замок.

– А ти скажи:

Хто сюди його сховав і печаткою припечатав, нехай отримає по заслузі, нехай за зло віддасться злом! Закляття знімися! Замочок відкрийся!

І сильно постукай по кришці камінчиком.

Стріла знайшов гострий камінчик, поклав скриньку на землю і хриплим від страху голосом промовив:

Хто сюди його сховав

і печаткою припечатав,

нехай отримає по заслузі,

нехай за зло віддасться злом!

Закляття, відкрийся!

Замочок, знімися!

– Ти переплутав слова! А повторити не можна! Значить, моя біда невідворотня! – І тоненький, жалібний голос, в якому чулися сльози, замовк.

Стріла побіг щодуху, щоб надолужити згаяний час, і ще до заходу сонця примчав за вказаною адресою – до входу в печеру Чарівника.

– Твоє щастя, що не піддався спокусі! – загримів Чарівник глухим голосом.

– Напишіть мені розписку.

– Поїж, попий, відпочинь! Ось тобі розписка! І простягнув йому яєчко – маленьке, майже як голубине. Стріла поклав його в кишеню і

вирушив назад.

Карлик чекав його біля дверей будинку.

– Ох, Стріла, Стріла! За зло віддасться злом? Га? Твоє щастя, що переплутав слова.

Бідолаха посланець гепнувся йому в ноги і попросив вибачення.

– Тримай яйце, це твій заробіток. Воно коштує набагато більше, ніж обіцяна золота монета. Нехай твоя дружина покладе його в гніздо до голубів, яких виводить. Скажеш мені спасибі – менше ніж через місяць у тебе з’явиться син.

– Син?

– Так, син, швидший за тебе! І вибухнув таким дивним сміхом, що

Стріла налякався. І все-таки, сподіваючись, що, може, і у нього буде син, послухався карликової поради.

– Ось тобі яйце, – сказав він жінці, – заміни ним одне з голубиних, та так, щоб голубка не помітила.

Жінка недовірливо знизала плечима, але все ж вирішила спробувати.

Чоловік з дружиною почали чекати, побоюючись, що карлик над ними насміявся.

І коли з яйця вилупилося маленьке черепашеня з дитячою голівкою, яку він витягнув з панцира, відкриваючи голодний ротик, вони подивилися один на одного, немов обпльовані.

– Підлий карлик! Піду і кину йому цього виродка!

Дружина стримала його:

– Краще вже такий синок, ніж ніякого! Хтозна … Може, коли він підросте …

Черепашеня повільно рухалося на своїх чотирьох лапках, а важкий панцир ставав з кожним днем ​​все твердіший і твердіший. Мати годувала його хлібом розмоченим в молоці, і вареною перетертою травичкою. Його личко завбільшки з горіх так мило посміхалося, коли після їжі мама гладила його пальцем, що батьки прив’язалися до нього, як до справжнього сина.

Правда, батько ніяк не міг заспокоїтися.

– У мене, у Стріли, син – черепашеня! Зліше жарту не придумати! Потрапив би мені тільки під руку цей карлик!

– Не зв’язуйся з ним! Краще такий син, ніж ніякого! – втішала його дружина.

Черепашеня, так його всі звали, ріс як на дріжджах. У шість місяців він став завбільшки з індика, і коли висував з під панцира голову і шию, здавалося, що це дитина, яку жартома сховали під панцир.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Луиджи Купуана. Сказки”

Видавництво: “Радуга”, 1994 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: