TOU

Черевички Бріджет

Джоан Айкен

На краю містечка у найстарішому будиночку жили брат із сестрою. Звали їх Соломон і Бріджет, і були вони близнюками.

Бріджет заробляла на життя шиттям. Вона шила дитячий одяг, сукні та капелюшки, пелюшки і фіранки, блузки і спідниці для всіх жінок містечка.

А її брат виріс неробою і цілими днями лежав у високій траві за будиночком. Він грівся на сонечку, ліниво покусуючи травинку, або дрімав.

Соломон любив гарно вдягатися. І Бріджет купила йому сині вельветові штани зі срібними ґудзиками, бузково-зелену сорочку та сірі черевики з м’якої шкіри.

Сама Бріджет ходила босоніж. Адже у них було дуже мало грошей. Носила вона стару бавовняну сукню, подарунок однієї замовниці.

Зате у дівчини був гарний капелюшок із великою оксамитовою трояндою. Бріджет зав’язувала капелюшок двома світло-сірими стрічками.

Пошила його вона на замовлення однієї городянки. Але, коли капелюшок був готовий, у замовниці померла мати.

– Я цілий рік повинна носити траур, – зітхнула жінка. – А за цей час широкі криси капелюхів вийдуть з моди. Ти краще залиш його собі, а мені поший чорний.

– Оце пощастило! – сказав Соломон. – Капелюшок можна продати за хороші гроші. Мені потрібні нові черевики; такі як у мене ніхто вже не носить.

Але капелюшок дуже сподобався Бріджет. Вона й чути не хотіла, щоб його продати. А братові обіцяла якнайшвидше зібрати гроші на нові черевики. Соломон скиглив аж доти, поки йому самому не набридло. Потім він нагадував про своє прохання не частіше одного-двох разів на день.

Спочатку Бріджет вирішила залишити капелюшок на весілля, але передумала. Йдучи далеко від дому до замовниць, дівчина одягала його для захисту від пекучого сонця.

Крім того, капелюшок був чудовою рекламою і дуже пасував до її темного волосся і блакитних очей. Хоча ніяк не поєднувався з босими ногами і поношеною старою сукнею.

Одного теплого літнього ранку Бріджет їла вівсяну кашу на задньому ґанку. Після сніданку вона збиралася прийняти замовлення у королеви.

Бріджет була вмілою кравчинею і з великим смаком допомагала замовницям вибирати тканину і фасон. Шила вона акуратно і швидко. До того ж брала за роботу зовсім недорого. Уся королівська родина замовляла їй найошатніший одяг.

Намагаючись якомога менше шуміти, дівчина квапливо їла. Брат її ще спав. Їй не хотілося будити Соломона, не хотілося чути його скиглення.

Раптом величезний коник стрибнув прямо в тарілку з кашею.

– Матінко! – вигукнула Бріджет.

Але вона не розгубилася і спритно витягла його ложкою з каші. Потім набрала черпаком води з діжки, ополоснула коника і посадила його сушитися на сонці.

Усі коники в окрузі знову дзвінко застрекотали від радості. А врятований коник – він і справді був дуже великий – обережно став помахувати ніжками і ворушити вусиками. Йому треба було переконатися, чи з ним усе гаразд.

Потім він повернувся до Бріджет і низько їй вклонився, торкнувшися вусиками до самої землі.

– Я вдячний тобі, мила панночко! – сказав він. – Потонути в каші було б ганебно для Короля Коників!

Дівчина не знала, чи пристойно доїдати кашу після того, як там побував Король Коників. Але вона зовсім не наїлася. Залишилося лише трохи каші для Соломона, і більше нічого в хаті не було.

– То он хто ви! – зраділа Бріджет.

– Так, я Король Коників! І на знак подяки зроблю тобі подарунок. Чого ти хочеш?

– Дякую, ваша величність! Навіть не знаю, що мені у вас попросити.

Вона була дуже бідною і багато чого потребувала, але не вірила у всемогутність Коника.

Бріджет боялася його образити. «Може попросити листочок? Чи травинку?»

– Ну, кажи, не соромся, – наполягав Коник. – Чого б ти хотіла?

Бріджет згадала про довгий шлях курними спекотними вулицями.

– Я хотіла б стрибати так само швидко, як ваша величність, – ввічливо сказала вона.

– Чудове бажання, – зауважив Коник. – Я й сам подумав про це, але тепер бачу, тобі потрібні ще й черевички.

Босим ногам Бріджет негайно стало прохолодно і зручно. Вона здивувалася, коли побачила у себе на ногах чудові чорні замшеві черевички. На кожному черевичку було по діаманту завбільшки з вишню.

Вона почала дякувати, але Коник урвав її.

– Тепер слухай мене уважно, – сказав він. – Діамант на правому черевичку стародавній і дуже коштовний. Зветься він Очі Пустелі і може віднести тебе куди захочеш. Для цього треба тупнути правою ногою й одразу ж загадати бажання. Зрозуміло? Про діамант на лівому черевичку мені мало що відомо. Але ні в якому разі не тупай лівою ногою. Ти зрозуміла?

– Так. Дякую, ваша величність. – Бріджет шанобливо вклонилася. – Як мені дякувати вам за турботу? А тепер вибачте мене, я поспішаю і боюся спізнитися. – Дівчина залишила вівсяної каші Соломонові, вдягла капелюшок і, тупнувши правою ногою на сходинці ґанку, сказала:

– Хочу потрапити до палацу королеви.

Раптом здійнявся сильний вітер. Її капелюшок напевно б злетів, але, на щастя, вона туго зав’язала стрічки під підборіддям. За мить Бріджет перенеслася через усе місто і, ледве перевівши подих, опинилася перед палацом.

Проте ніхто не звернув уваги на її раптову появу. Охоронці, лакеї, дворецький, покоївки, пажі та секретарі бігали взад і вперед. Усі вони були чимось засмучені.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: