Черрі із Зеннора

Черрі Прітті жила в Зеннорі разом з батьком і матір’ю, братами і сестрами. Хатина у них була зовсім маленька, а клаптик землі такий кам’янистий і незручний, що, скільки вони не трудилися на ній, родила вона лише небагато картоплі і трохи зерна. Ще була у них коза, але бідолаха ледве знаходила траву, щоб вгамувати голод, і молока давала – кіт наплакав.

Харчувалися вони рибою і молюсками, яких збирали на скелях. А хліб їли тільки на великі свята.

Не дивлячись на таку бідність, всі діти росли міцними і здоровими. Але краще за всіх була Черрі – добра, працьовита, швидконога. Бувало, почнуть бігати наввипередки, вона завжди прибіжить перша.

Виповнилося Черрі шістнадцять років, і стала вона сумувати. Інші дівчата ходять нарядні, розповідають, як веселилися на ярмарку в сусідньому містечку, а Черрі ще жодного разу на ярмарку не була; і хоча матінка все обіцяла їй зшити нову сукню, грошей на неї завжди не вистачало.

Ось і вирішила Черрі покинути рідну домівку і найнятися до кого-небудь на службу. Попрощалася з батьком і матір’ю, зав’язала у вузлик свої пожитки, і пішла світ за очі.

Йшла вона, йшла, дійшла до роздоріжжя, сіла на придорожній камінь і гірко заплакала, так їй стало самотньо і сумно. Зовсім вже було вирішила повернутися додому, раптом, звідки ні візьмися, – добре одягнений джентльмен.

Дуже здивувалася Черрі: вона і не помітила, як цей джентльмен підійшов до неї. Але ще більше здивувалася, коли він звернувся до неї по імені:

– Добрий ранок, Черрі! Куди путь тримаєш?

– Шукаю місце служниці, сер.

– От як ми вдало зустрілися, Черрі. Мені якраз потрібна помічниця в будинок, дівчина старанна і акуратна. Дружина моя померла, і залишився маленький синок. Якщо ти любиш дітей і умієш доїти корів, місце – твоє.

Черрі дуже зраділа і погодилася піти з добрим джентльменом. Вона і не пригадала, що обіцяла батькові з матінкою не йти далеко від рідних місць.

– Ну тоді йдемо, Черрі, – сказав новий господар, і вони пішли. Дорога здалася Черрі зовсім незнайомою. По боках рябіли запашні квіти, плакучі дерева навівали прохолоду, а в одному місці стежку перетинав прозорий струмок. Господар обійняв її однією рукою і переніс на протилежний берег, так що Черрі і ніг не замочила. Поступово стежка ставала вужчою, а довкола ставало все темніше, і Черрі зрозуміла, що вони кудись спускаються. Спочатку Черрі злякалася, але господар узяв її за руку, і їй стало так добре та спокійно, що вона могла йти за ним хоч на край світу.

Нарешті вони підійшли до високої огорожі. Господар відімкнув хвіртку і ласкаво сказав:

– Заходь, мила Черрі. Ось тут ми і живемо.

Черрі увійшла і здивовано зупинилася. Вона і не знала, що бувають такі красиві сади. Довкола пахли яскраві квіти, на вітах розлогих дерев дозрівали плоди, над головою пурхали дивовижні птахи. Назустріч їм вибіг маленький хлопчик.

Хлопчик був зовсім маленький. Раптом немов з під землі з’явилася потворна стара і відвела його до будинку.

Черрі знову злякалася, а господар заспокоїв її, сказав, що це його свекруха Пруденс: як тільки Черрі зовсім освоїться, поїде стара звідки приїхала.

Увійшли до будинку. В кімнатах було так красиво, що у Черрі трошки відлягло від душі.

Коли сіли до столу вечеряти, покуштувала Черрі всіляких страв і зовсім забула про свій страх. Після вечері стара Пруденс відвела дівчинку нагору до кімнати хлопчика, показали її ліжко і веліла в жодному разі не змикати вночі очей. Також стара заборонила Черрі розмовляти з хлопчиком, а вранці наказала встати раніше, відвести хлопчиську на джерела, умити його джерельною водою і ще очки протерти зіллям з кришталевої вази, що стоїть поряд на великому камені. Потім загадала Черрі подоїти корову і напоїти хлопчика  молоком. Ось і вся робота.

– Тільки дивися, – додала стара, – не торкайся цим зіллям до своїх очей, погано тобі буде.

Слухала Черрі стару і дивувалася: видно, неспроста все це, криється тут якась таємниця. Ось би  про все дізнатися. Спробувала Черрі вивідати хоч що-небудь у хлопчика, а він спохмурнів і пообіцяв бабі поскаржитися, якщо його й надалі про щось розпитуватимуть.

Вранці пішли вони до джерела. Вмила дівчина господарського синка і очки йому протерла зіллям, як звеліла стара. Потім подоїла корову і віднесла молоко в будинок.

Поснідали, і знову дівчині наказали: з кухні не виходити, в кімнати не заглядати, замкнуті двері не відмикати, словом, не сунути носа куди не просять.

На другий день Робін (так звали господаря будинку) послав за Черрі – щоб та прийшла до саду й допомогла йому. Зраділа Черрі – хоч ненадовго позбавиться від надокучливої старої. Закінчили вони роботу, господар, задоволений її старанням, поцілував дівчину у чоло, і Черрі всім серцем полюбила його.

За кілька днів покликала стара Черрі до себе і повела її по довгому темному коридору. Довго вони йшли, аж поки не уперлися в замкнуті двері. Наказала стара дівчинці зняти черевики. Потім відімкнула двері, відчинила стулки, і увійшли вони до великої зали, підлога в якій була ніби скляною. Озирнулася Черрі, а зала була повна кам’яних статуй – дам і кавалерів.

Черрі від страху слова не могла вимовити. Стара розсміялася хрипко, дала дівчині невелику скриньку і веліла щосили терти. Стала Черрі терти, а стара стоїть поряд і велить терти все сильніше. Втомилася Черрі і упустила шкатулку на підлогу. Пролунав такий страшний, неземний дзвін, що бідна дівчина знепритомніла.

Почув господар шум, вбіг в залу. Побачив, в чому справа, сильно розсердився на стару і велів їй негайно забиратися з його будинку. Потім підняв Черрі на руки, відніс на кухню, побризкав на неї водою, і вона відразу опам’яталася.

Забралася стара кудись, і хоча стала Черрі повновладною господинею в будинку, щастя їй від цього не додалося. Робін був завжди добрий і привітний, але замкнуті кімнати не давали їй спокою. Закриється він в залі з кам’яними людьми, і доносяться звідти веселий сміх і гучні голоси. У будинку було стільки таємничого

– Черрі просто згорала від цікавості.

Кожен ранок протирала вона господарському синові очі зіллям з кришталевої вази. Вони починали чудово блищати, і Черрі здавалося, що хлопчисько бачить в саду щось для неї невидиме. Ось одного разу не витримала Черрі і протерла зіллям собі в очі.

У ту ж мить спалахнуло все навколо сліпучим світлом, очі наче вогнем обпалило. Злякалася Черрі, нагнулася над джерелом зачерпнути холодної джерельної води і бачить: бігають на дні крихітні чоловічки, а серед них такий же крихітний її господар. Підняла Черрі голову, озирнулася довкруги: що це? Весь сад аж кишить маленькими ельфами: одні висунулися з бутонів, інші гойдаються на гілках, треті бігають по зелених лужках.

Увечері Робін повернувся додому, високий і статний, як завжди. Повечерявши, він пішов в залу до кам’яних людей, і Черрі могла присягнутися, що чує звідти прекрасну музику. Наблизилася вона тихенько до замкнутих дверей і глянула в замкову шпарину. Робін стояв в оточенні прекрасних пань. Одна була одягнена як королева. Господар підійшов до неї і поцілував. Бідолаха Черрі трохи не померла від смутку. Кинулася до себе в кімнату, впала на ліжко і залилася сльозами.

На наступний день Робін знову покликав її в сад – в саду завжди роботи хоч відбавляй. Коли Черрі підійшла до господаря, він посміхнувся і поцілував її. Не стрималася Черрі.

– Цілуй своїх ельфів! – крикнула вона.

Сумно подивився на неї Робін:

– Мила Черрі, – сказав він, – навіщо ти порушила заборону? Навіщо протерла собі очі чарівним зіллям? Завтра ти назавжди покинеш мій будинок і повернешся до батька з матір’ю.

Вранці розбудив він її ще до світанку і велів збиратися. Наділив її багатими подарунками і дав багато грошей.

Вишли вони за хвіртку. Робін ніс в одній руці її вузлик, в другій – ліхтар. Зворотний шлях показався Черрі таким довгим. Вони йшли по темних стежках через густий, темний ліс і все вгору, вгору. Нарешті стежка привела їх на рівне місце, і Черрі впізнала знайоме роздоріжжя.

Робін був так само засмучений, як і Черрі; поцілував її на прощання; бризнули у сльози у дівчини і вона не помітила, як він пішов. Зник так само тихо і таємничо, як з’явився тут рік тому. Довго сиділа Черрі на придорожньому камені і плакала. Потім встала і поволі, похнюплено побрела додому в Зеннор.

Мати з батьком давно вже оплакали її, думаючи, що дочки немає в живих. Вона розповіла їм свою дивну історію, і вони спочатку не повірили їй. Потім, звичайно, повірили, але Черрі з тих пір сильно змінилася. Сусіди говорили, що вона втратила розум. Кожну місячну ніч виходила вона до роздоріжжя і довго бродила там в очікуванні Робіна, але він так і не прийшов за нею.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Волшебные сказки Англии”
Видавництво: “Рипол Классик”
2011 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: