ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Червона гірка

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Чік був молодий горобець із червоною голівкою. Коли йому виповнився рік, він одружився з Чірікою і вирішив жити сім’єю окремо.
– Чіку, – сказала Чіріка гороб’ячою мовою, – Чіку, а де ж ми влаштуємо собі гніздо? Адже всі дупла в нашому саду вже зайняті.
– Не біда! – відповів Чік, теж, звичайно, по-гороб’ячому. – Ну, виженемо сусідів із дому та займемо їхнє дупло.
Він дуже любив битися і зрадів нагоді показати Чіріці свою завзятість. І, раніше ніж боязка Чіріка встигла його зупинити, він зірвався з гілки та помчав до великої горобини з дуплом. Там жив його сусід – такий же молодий горобець, як Чік.
Господаря біля дому не було.
Заберуся в дупло, – вирішив Чік, – а коли прилетить господар, кричатиму, що він хоче відбити у мене хату. Злетяться старі – от і задамо сусідові добряче!
Він і забув зовсім, що сусід одружений і дружина його вже п’ятий день майструє гніздо в дуплі.
Тільки-но Чік просунув у дірку голову, – рраз! – хтось боляче стукнув його по носі. Пискнув Чік та й відскочив від дупла. А ззаду вже мчав на нього сусід. Із криком зчепилися вони в повітрі, впали на землю, зчепилися й покотилися в канаву.
Чік бився добре, і сусідові його було вже непереливки. Але на шум бійки з усього саду злетілися старі горобці. Вони одразу ж розібралися, хто правий, хто винен, і задали Чікові такої прочуханки, що він і не пам’ятав, як вирвався від них.

Отямився Чік у якихось кущах, де він раніше ніколи не був. Усі кісточки у нього боліли.
Поруч із ним сиділа перелякана Чіріка.
– Чіку! – сказала вона так сумно, що він, певно б, розплакався, якби ж тільки горобці вміли плакати. – Чіку, ми тепер ніколи більше не повернемося до рідного саду! Де ми виведемо тепер дітей?
Чік і сам розумів, що йому не можна більше попадатися на очі старим горобцям, бо вони заб’ють його до смерті. І все ж таки він не хотів показати Чіріці, що боїться. Поправив дзьобом своє розпатлане пір’ячко, трошки віддихався і сказав безтурботно:
– Не біда! Знайдемо собі інше місце, ще краще.
І вони вирушили світ за очі – шукати собі нове місце для житла.

Тільки-но вилетіли вони з кущів, як опинилися на березі веселої блакитної річки. За річкою піднімалася висока-височенна гора з червоної глини й піску. Під самісінькою вершиною гори виднілося безліч дірок і нірок. У великих дірках сиділи парочками галки та руді кібці-постільги; з маленьких нірок раз у раз вилітали швидкі ластівки-береговушки. Ціла їхня зграя легкою хмаркою носилася над урвищем.
– Дивись, як у них весело! – сказала Чіріка. – Давай і ми влаштуємо собі гніздо на Червоній гірці.
Чік із острахом подивився на постільгів та галок. Він міркував: “Добре береговушкам: вони самі копають собі нірки в піску. А мені чуже гніздо відбивати?” І знову у нього заболіли одразу всі кісточки.
– Ні, – сказав він, – тут мені не подобається: такий галас, оглухнути можна.

І вони полетіли далі. Далі був гай, а за гаєм – хата з дощатим сараєм.
Чік і Чіріка опустилися на дах сараю. Чік одразу помітив, що тут немає ні горобців, ні ластівок.
– Ось де життя! – радісно сказав він Чіріці. – Дивись, скільки розкидано по двору зерна та крихт. Ми будемо тут самі й нікого до себе не пустимо.
– Чш! – шикнула Чіріка. – Дивись, яке страховисько там, на ґанку.
І дійсно, на ґанку спав товстий Рудий Кіт.
– Не біда! – хоробро сказав Чік. – Що він нам зробить? Дивись, ось як я його зараз!..

Він злетів із даху і так стрімко понісся на Кота, що Чіріка навіть скрикнула.
Але Чік спритно підхопив у Кота з-під носа хлібну крихту і – раз-раз! – знову вже був на даху.
Кіт навіть не ворухнувся, тільки розплющив одне око й пильно подивився на нахабу.
– Бачила? – хвалився Чік. – А ти боїшся!
Чіріка не стала з ним сперечатися, і обидва почали шукати зручне місце для гнізда.
Вибрали широку щілину під дахом сараю.
Сюди почали вони тягати спочатку солому, потім кінське волосся, пух та пір’я.
Не минуло й тижня, як Чіріка поклала у гніздо перше яєчко – маленьке, усе в рожево-бурих плямах. Чік був такий радий йому, що склав навіть пісеньку на честь своєї дружини і самого себе:

Цвірінь, Чік-чік,
Цвірінь, Чік-чік,
Чік-чікі-чікі-чік,
Цвірінь, Чік-чік, Чік-чік!

Пісенька ця не мала ніякого сенсу, зате її так зручно було співати, стрибаючи по паркану.
Коли в гнізді стало вже шість яєчок, Чіріка сіла їх висиджувати.
Чік полетів збирати для неї хробаків і мух, тому що тепер її треба було годувати ніжною їжею. Він трохи забарився, і Чіріці захотілося подивитися, де він.
Тільки  вона висунула ніс із щілини, як з даху простяглася по неї руда лапа з розчепіреними кігтями. Смикнулася Чіріка – і цілий пучок пір’я залишила в пазурах у Кота. Ще б трохи – і їй кінець.
Кіт проводив її очима, запустив у щілину лапу і виволік разом усе гніздо – цілий жмут соломи, пір’я й пуху. Дарма кричала Чіріка, марно вчасно прилетівший Чік сміливо кидався на Кота, – ніхто не прийшов їм на допомогу. Рудий розбійник спокійнісінько з’їв усі шість їх дорогоцінних яєчок. Вітер підняв порожнє легке гніздо та скинув його з даху на землю.

Того ж дня горобці назавжди покинули сарай і переселилися в гай, подалі від Рудого Кота.
В гаю їм скоро пощастило знайти вільне дупло. Вони знову почали тягати солому і цілий тиждень працювали, будували гніздо.
Сусідами у них були товстодзьобі Зяблик із Зябличихою, строкаті Мухолов із Мухоловкою та франтуваті Щиголь із Щиглихою. У кожної пари був свій будинок, їжі вистачало всім, але Чік встиг вже побитися з сусідами – просто так, щоб показати їм, який він хоробрий і сильний.
Тільки Зяблик виявився сільнішим від нього і добряче потріпав забіяку. Тоді Чік став обережнішим. Він уже не ліз у бійку, а тільки настовбурчував пір’я й задерикувато цвірінькав, коли повз нього пролітав хтось із сусідів. За це сусіди на нього не сердилися: вони й самі любили похизуватися своєю силою та відвагою.
Жили спокійно, поки раптом не сталося лихо.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Рассказы и сказки”
Виталий Бианки
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1985 р.

3 коментарі
  • Всеволод
    04.05.2022 11:37

    Казка мені сподобалась, ставлю 5 зірок (:

    2
    0
  • Антон Шапаренко
    18.05.2022 11:28

    Мені сподобався ставок 4 звізди

    0
    0
  • Ілля Кадиков
    18.05.2022 12:53

    Казка сподобалася,навчає що треба жити дружно.

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: