<

Червона шапочка

Брати Грімм

Червона шапочка — це старовинна європейська казка. Історія про дівчинку, яку обманув вовк була популярною ще в середньовіччі на території Франції та Італії. Вперше казку записав і переказав літературною мовою французький письменник-казкар Шарль Перро (читати казку), а через століття після нього вона була записана вже німецькими казкарями — братами Грімм. Читати онлайн казку в українському перекладі.

Червона шапочка — казка братів Грімм

Жила собі на світі славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся – вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла. Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка. Одного разу мати каже до неї:

– Іди-но доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка вина, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай, – бо ще впадеш та розіб’єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі. А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько.

– Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш, – сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір’ю і пішла.

А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.

– Добридень, Червона Шапочко, – сказав вовк.

– Красно дякую, вовче, добридень і тобі.

– А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко?

– До бабусі.

– А що ти несеш у фартушку?

– Пиріг і вино. Вчора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться.

– А де ж твоя бабуся живе?

– Трохи далі в лісі, з чверть годинки ходи звідсіль. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина. Та ти, мабуть, сам знаєш де, – мовила Червона Шапочка.

А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти.

Він трохи пройшовся поруч із Червоною Шапочкою, а тоді й каже:

– Червона Шапочко, а подивись-но, які гарні квіточки ростуть навколо. Чому ти й не глянеш на них? І невже ти не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися!

Глянула Червона Шапочка і справді побачила, що навкруги вся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: «А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся».

Червона шапочка — казка братів Грімм

І вона побігла в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс.

А вовк тим часом не гаявся – подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.

– А хто там?

– Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і вино, відчини.

– Натисни клямку, – гукнула бабуся, – я слаба, нездужаю встати.

Вовк натиснув клямку, двері відчинились, і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її.

Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною.

Червона шапочка — казка братів Грімм

А Червона Шапочка все бігала за квітами. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!»

Дівчинка голосно гукнула:

– Доброго ранку!

Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, чепець її насунувся аж на обличчя.

– Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?

– А щоб краще тебе чути!

– Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі?

– Щоб тебе краще бачити!

– Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі руки?

– Щоб краще тебе схопити!

– Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот?

– Щоб краще тебе зжерти!

Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку.

Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.

А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав:

«Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею».

Він зайшов до світлиці, глянув на ліжко -а там лежить вовк.

– А, старий лиходію, то ось де ти! – сказав мисливець. – Давненько я тебе шукаю!

Хотів був застрелити його з рушниці, та подумав, що вовк міг ковтнути бабусю живцем, то, може, якось пощастить її врятувати, і не вистрелив, а взяв ножиці й почав пороти черево сонному вовкові.

Розпоров трохи і бачить: щось там ясніє червоне – оксамитова шапочка!

Розпоров ще далі – аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула:

– Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві!

А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся і хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох.

Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому.

Червона шапочка — казка братів Грімм

Бабуся з’їла пиріг, випила вина, що принесла Червона Шапочка, – і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».

А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповила бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так злісно блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з’їв би її.

– Ну, то йди замкни добре двері, – сказала бабуся, – щоб часом він знову не прийшов.

Тільки-но вони замкнули двері, як приходить вовк і гукає:

– Відчини, бабусю, я Червона Шапочка, принесла тобі пирога.

Та вони мовчать, дверей не відчиняють.

Покрутився сірий коло хати, обійшов її кілька разів, потім стрибнув на стріху і став чекати, поки Червона Шапочка ввечері вертатиметься додому: тоді він її наздожене поночі і з’їсть.

А бабуся здогадалася, що в нього на думці.

А під стріхою стояв великий кам’яний кадіб.

От бабуся й каже дитині:

– Червона Шапочко, вилий у кадіб ту воду, що в ній я вчора варила ковбасу.

Червона Шапочка доти носила воду, поки великий-великий кадіб став ущерть повний. Запах ковбаси залоскотав вовкові в носі, він став принюхуватись і поглядати вниз, аж нарешті так витяг шию, що не втримався, гепнув із хати просто в кадіб і втопився.

А Червона Шапочка весело пішла додому, і дорогою більше ніхто її не зупиняв.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Залишити коментар