Чого песик виє на місяць

Хіміч Георгій Сергійович

Жили собі нерозлучні друзі: Песик, Котик, Півник та Кролик. Дбайливо обробляли земельку, отож і мали всього вдосталь. Окрім того, були вони ще й завзятими мандрівниками.
Коли в них випадало хоч трохи вільного часу, відразу ж пускалися подорожувати. Сходивши вздовж і впоперек всеньку
Землю, стали непосиди все частіше на зоряне небо поглядати.
Особливо подобалось їм спостерігати за Місяцем. Певне, тому, що його найкраще видно на небі.

Якось Песик і каже:

— А чи не полетіти нам на Місяць? Гляньте, які розкішні гори, а моря які глибокі. Див усяких, мабуть, немало є.

— Я про це давно думаю! — аж підскочив Котик.

— І я! — вигукнув Півник.

— І я! — запевнив Кролик.

— То що, летимо? — запитав з надією Песик.

— Летимо!!! — в один голос вирішили друзі.

Побудували вони собі найсправжнісінький космічний корабель і стали збиратись у далеку дорогу.

— Постривайте,— схаменувся раптом Песик.— А хто ж буде вдома? Комусь треба біля землі ходити. Не можна її саму
полишати. Хто хоче зостатись?

Де там! Усі аж горіли бажанням побувати на Місяці.

— Доведеться тобі, Песику,— мовив Котик.— Ти — найдужчий між нами.

До Котика приєдналися Півник і Кролик.

— Будь ласка, не засмучуйся,— заспокоювали вони Песика.— Комусь все одно треба бути вдома — ти дуже правильно
сказав. А наступного разу хтось інший лишиться.

Коли б ви тільки знали, як не хотілось Песику розлучатися з приятелями! Та нічого не вдієш.

Настав час розлуки. Взяли мандрівники все необхідне, сіли
в зореліт.

Песик стояв поруч і махав їм прощально лапкою, ще й хвостиком. Він пробував усміхатись, але нічого з того не виходило.
Натомість з очей капали сльози й заважали бачити товаришів.

— До побачення, друже! Не журись, ми швидко повернемось! — гукнули на прощання Котик, Півник та Кролик, і корабель полинув до Місяця.

Став Песик сам жити. Гарно він господарював і в полі, і вдома. Скрізь—порядок. А в хаті навіть мишей не стало —
придбав мишоловку. Й будильник піднімав його, коли треба, замість Півника. І за Місяцем спостерігав щоночі. Все було
майже так, як і раніше, тільки ж ох як сумно самому!

Минуло чимало часу, а мандрівники чомусь не повертались.

«Може,— думав Песик,— їм так сподобалось на Місяці, що й вертатись не хочеться?.. Ні, не тому,— зітхав він.— Я їх доб-
ре знаю. Видно, заблукали чи ще щось непередбачене скоїлось».

Песик і досі сам. І живе, можна б сказати, непогано. Та коли на небі з’являється повний Місяць, він довго дивиться на нього. Потім кличе по черзі друзів — аж луна йде. Але ніхто не озивається. І тоді Песик починає сумно-пресумно скавучати…

Проте Песик не втрачає надії, що Котик, Півник та Кролик ось-ось повернуться і вони знову будуть усі разом. Бо як же
у житті без друзів?

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Окрайчик”
Георгій Хіміч
Видавництво: “Веселка”
1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: