Чому біля ясел були осел і віл?
Бруно Ферреро
У той час, коли Йосиф і Марія йшли до Вифлеєма, один з ангелів зібрав усіх тварин, щоби вибрати з-поміж них тих, які найкраще могли б допомагати Святій Родині в стаєнці.
Першим, звичайно ж, запропонував свої послуги лев:
– Тільки цар звірів гідний служити Цареві світу, – заричав. – Стану біля входу й роздеру кожного, хто наблизиться до Дитятка!
– Ти надто різкий, – сказав ангел.
Після цього наблизився лис. Із хитрою й водночас невинною міною сказав:
– Я найбільше підходжу. Щодня вранці крастиму для Сина Божого найліпший мед і свіженьке молоко. Щодня також приноситиму Марії та Йосифові чудову курку.
– Ти надто нечесний, – сказав ангел.
Підійшов павич, гордий і прекрасний. Розпустив свій чудовий хвіст кольору веселки й промовив:
– Перетворю ту вбогу стаєнку на царський палац, прекрасніший за палац Соломона!
– Ти надто пихатий, – сказав ангел.
Багато тварин пройшли перед ангелом, і кожна вихваляла свій дар. Марно. Ангел ніяк не міг знайти відповідної. Однак якоїсь миті побачив, що осел і віл далі продовжували працювати з опущеними головами на полі селянина, неподалік від стаєнки.
Ангел покликав їх.
– А ви нічого не можете запропонувати Дитяткові?
– Ні, – сумно відповів ослик і опустив довгі вуха. – Ми не навчилися нічого, крім покори й терплячости. За будь-що інше нас б’ють!
Але віл несміливо, навіть не підіймаючи очей, сказав:
– Ми хіба що могли б час від часу відганяти мух нашими хвостами. Ангел нарешті усміхнувся й сказав:
– Саме ви підходите, щоби бути біля ясел!