Чому липень липнем назвали

Було тихо й спекотно. Над водою бабки літали, на кущах ягоди червоніли, понад квітами бджоли гули, сік-нектар збирали. Усе було так, як повинно бути в місяці липні.

От тільки сам липень був чимось незадоволений. Сонце яскраве – яскраве, небо чисте – чисте, безхмарне, а липень хмурився.

– І чого мене так назвали? – думав він. — Незрозуміло. Усі брати-місяці правильно звуться. Січень — снігом січе, травень – трави жене, жовтень – листя фарбує. Чому ж мене липнем назвали? Може, спитати кого-небудь?

Побачив пташку й питає:

– Скажи, будь ласка, як тебе звуть-величають?

Нічого не відповіла пташка, за мухою погналася, кинулась праворуч, кинулась ліворуч, клацнула дзьобом – і немає мухи.

– Мухоловка, – здогадався липень.

Бачить, у лісі, біля берези, гриб росте, ніжка струнка, шапинка темно-брунатна.

“Цікаво, – думає липень, – може, його теж неправильно назвали, дай-но спитаю”.

Нічого не відповів гриб, під березою сховався.

– Підберезник, – здогадався липень.

Дивиться він: у тому ж лісі, на низеньких кущиках, ягоди чорніють. Не питаючи, відразу втямив – чорниця визріває.

– Усіх, усіх як треба звуть, – зітхає липень, – тільки чому мене липнем назвали?

– Липнеш до всіх, от і назвали, – пробурчав старезний пеньок, що куняв собі на осонні.

– Он воно що, – обурився липень, – липну до всіх… – І стало йому гірко, тяжко від такої несправедливості. Зітхнув бідолаха. А навкруги так гарно, сонце яскраве, повітря духмяне, чи то медом пахне, чи то липа цвіте…

– Липа цвіте? Так, справді липа цвіте… От воно що, – зрадів липень, – тому мене липнем назвали, що в цей час липа цвіте.

Над водою бабки літали, на кущах ягоди дозрівали, понад квітами бджоли гули, а на узліссі липа цвіла. Усе було так, як і повинно бути в місяці липні.