Чому плакав дощовий хробак

Колись, дуже давно жило, на острові Онуяма дуже багато дощових хробаків.

Сталося це якось, коли зійшов на небі яскравий місяць. Осяяв він своїм лагідним світлом листя дерев, заблищав в краплинах роси.

Зраділи дощові хробаки, вирядилися як найгарніше і пішли на свято — місяцем милуватися. Як вони веселилися: і співали, і танцювали, а потім і гулянку влаштували. Тільки один старий хробак присів самотньо під деревом і жалібно заплакав.

Побачив його молодий хробак і питає:

— Чому ви так гірко плачете, діду? Що за біда з вами трапилася? Подивіться, який чудовий місяць сьогодні на небі, які всі навколо веселі!

Тут і інші хробаки підповзли.

— Що трапилося? — питають.

Витер старий хробак сльози і мовить:

— Ось дивлюся я на вас — молоді ви ще, зелені! Танцюєте собі, співаєте і нічого не знаєте! А я день і ніч думу сумну думаю. Був я колись, як і ви, молодий, жили ми на острові тихо та спокійно. Мало нас, дощових хробаків, тут було. А зараз куди оком не кинь — навколо одні хробаки! Що далі буде? Скоро нам тут ні місця, ні їжі не вистачатиме, і помремо ми тоді всі голодною смертю!

Почули це молоді хробаки і теж заплакали. А з усіх сторін все нові й нові хробаки підповзають, хвилюються. «Що трапилося?» – Запитують. Як дізнаються, що незабаром голодна смерть прийде, також плакати починають.

А тим часом на морському березі під великим каменем лежала стара змія. Милувалася вона місяцем, милувалася, а потім втомилася і заснула, та так міцно, що й не помітила, як полив з пагорба водяний потік, підхопив її і закрутив, що було сили. Прокинулася змія, злякалася:

— Що за біда! Звідки на нашому острові річка взялася?!

Зібрала вона сили і попливла вгору за течією — треба ж дізнатися, що там на пагорбі сталося! Довго пливла змія, доки не дісталася до самої вершини. Вилізла вона на траву, відпочила, бачить — сидять на пагорбі тисячі дощових хробаків і ридають, та так гірко, що з їхніх сліз падає з пагорба справжнісінький водоспад!

— Гей, що ви тут розплакалися?! – Розсердилась змія.— Через ваші сльози мене мало в море не віднесло!

— Не гнівайтесь, пані змія,— почали схлипувати дощові хробаки.— Вислухайте нас!

І розповіли вони змії про те, що незабаром не буде їм де жити і помруть вони голодною смертю.

– Ха-ха-ха! — голосно засміялася змія.— Оце правду люди кажуть: колодязна жаба моря не знає! Ви що, думаєте, нічого на світі, крім вашого острівця, немає?

Вийдіть на берег моря і подивіться вдалину – скільки навколо островів усяких! Скільки на світі землі всякої!

Так сказала стара змія хробакам, повернулась і геть поповзла під свій великий камінь.

— Дивно, дуже дивно! — пробурчав старий хробак.

Скільки років на світі живу, а ніколи про інші землі нічого не чув.

Вирішили тоді хробаки перевірити, чи правду змія сказала. Вибрали вони найсильніших хробаків і відправили їх у море нехай дізнаються, чи є на світі ще острови. Сіли молоді хробаки на велике опале листя і попливли в море. Довго вони пливли і ось, нарешті, на світанку побачили перед собою багато-багато різних острівців: великих та маленьких.

— Як тут просторо!

— Як тут гарно!

— Скільки тут усілякої їжі! — в один голос закричали хробаки.

Поспішили вони додому повернутися, щоб іншим хробакам про нові острови розповісти. Зраділи дощові хробаки, зібрали велике опале листя і попливли до інших островів. З тих пір на будь-якому острові Рюкю можна зустріти дощового хробака.