Чому Тюпко не ловить пташок

Бачить Тюпко, неподалік від нього сидить горобець, пісні співає-цвірінькає: “Ців-ців! Ців-ців!”

– Тюп-Тюп-Тюп-Тюп, – каже Тюпко. – Спіймаю! Злапаю! Пограюся! – і поповз до горобця.

Але горобець – той одразу Тюпка помітив – крикнув по-своєму, по – гороб’ячому:

– Ців! Ців! Розбійник повзе! Ось він де ховається! Ось він де!

І тут, де не взялися, з усіх боків налетіли горобці.

Посідали хто по кущах, хто і прямо на стежці перед Тюпком.

І почали на Тюпка кричати:

– Ців-ців! Ців-ців!

Кричать, галасують, цвірінькають, ну зовсім нестерпно!

Злякався Тюпко – такого галасу він ніколи не чув – і мерщій утік від них.

А горобці навздогін ще довго кричали. Мабуть, розповідали один-одному, як Тюпко підкрадався-ховався, хотів їх зловити та з’їсти.

Нема кого Тюпкові ловити. Ніхто в лапи не дається. Заліз Тюпко на дерево, причаївся у гілках і позирає.

Але не мисливець здобич побачив, а здобич мисливця розшукала. Бачить Тюпко – він не сам, а якісь птахи на нього дивляться, і не маленькі пташки, не крикуни-горобці, а такі – трохи менші за Тюпка.

Напевно, це дрозди шукали місце, де б їм гніздо звити, та й побачили якесь незнайоме звірятко – Тюпка.

Зрадів Тюпко: “От цікаво! – Тюп-Тюп-Тюп-Тюп! – Хто це такі? – Тюп-Тюп-Тюп-Тюп! – Схоплю! – Тюп-Тюп-Тюп-Тюп! – Злапаю! – Тюп-Тюп-Тюп-Тюп! – Спіймаю! Пограюся!”

Тільки не знає Тюпко, кого першим ловити. Один дрізд позаду нього сидить, другий – перед ним ось тут, зовсім близько.

Тюпко то туди, то сюди повернеться – тюпає-тюпає.

Відвернувся від одного – того, хто був позаду, – а другий – передній – як налетить на Тюпка та як клюне його дзьобом.

Тюпко одразу перестав тюпати. Не може він збагнути. Що це таке? Образили його! Клюнули!

Стрибнув Тюпко у кущі та давай тікати – де б тільки заховатися.

І якщо тепер Тюпко бачить птаха, він жодної уваги на нього не звертає.

Ось чому Тюпко не ловить пташок.