Чому в зайчика тріснута губа

Знаєте, чому в Зайчика тріснута губа? Не знаєте? То послухайте. Було це давно. Невідомо звідки з’явився на дорозі великий камінь. Неподалік від Зайчикової хатки. Сусідка Білочка якось запропонувала Зайцю:

— Давай відкотимо камінь з дороги!

— Не твоя справа! — сказав, як відрубав, Заєць. — Біля мого дому лежить — отже камінь мій , не чіпай!

— Але ж він заважає звірям ходити.

— Треба під ноги дивитись, а не гав ловити. От і побачимо, хто з-поміж звірів неуважний.

Сподобалося Зайцеві заняття — сяде на призьбі і дивиться, хто спіткнеться об камінь. Першою ногу забила Лисиця. Аж зойкнула від болю, а тут ще й Заєць насмішкувато гукнув:

— А ти, Лиско, під ноги дивись, коли ходиш!

Злісно зиркнула на нього Лисиця. І пошкандибала далі. А Заєць навздогін:

— А ще хвалиться, що найхитріша, найпильніша!

Спіткнувся й Ведмідь. Заревів від злості і болю:

— Хто мені камені під ноги кидає?

Ухопив камінь, щоб відкинути з дороги, а Заєць йому гукає з призьби:
— Негарно, Михайле Потаповичу, чуже забирати.

— А хіба це твій камінь?

— Мій.

— Пробач, не знав.

Поклав Ведмідь камінь на місце, а сам почвалав далі.

«Хто ж винен, — подумав Заєць, — що ви немов сліпі? Ходите, під ноги не дивитись… Адже я жодного разу не спіткнувся!»

Якось і Заєць поспішав додому…

— Кар-р-р!

Підвів Заєць голову, щоб поглянути, де Ворона, спіткнувся і губу розсік.

Білочка визирнула з дупла, подражнила:

— Під ноги треба, сусіде, дивитися, а не гав ловити!

Давно прибрали вже звірі той камінь з дороги, а Заєць й досі, бігає з розсіченою губою.