Чому зебра смугаста

Жив собі художник.

Він фарбував міста в найрізноманітніші кольори, бо жити в сірих і одноманітних — сумно. На великих стінах будинків малював узори, в парках і садах розфарбовував дерева, квіти, малював пішохідні доріжки, аби всі знали, де слід переходити вулицю. У червоний, жовтий і зелений кольори фарбував світлофори, птахів, тварин і навіть домашніх собачок та котів, котрих приносили до нього господині.

Щоранку до майстерні Художника прилітали метелики. Вони сідали на чистий аркуш паперу й чекали своєї черги, щоб стати яскравими й барвистими.

Жила у Художника маленька мавпочка. Але вона не вміла малювати так, як господар, а тому тільки носила його фарби і пензлі.

Одного разу Художник поїхав до іншого міста. Мавпочка залишилася вдома одна. Їй дуже захотілося щось намалювати й стати відомою, як художник.

Вона взяла фарби й пішла до міста. Там зустріла собачку.

— Хочеш, я тебе пофарбую? — запитала мавпочка.

— Хочу, — відповіла собачка.

І мавпочка пофарбувала її в рожевий колір. А оскільки вона ніколи нічого не фарбувала, окрім паркана, то й собачку розфарбувала в рожеві смужки.

Потім мавпочка зустріла кішку.

— Хочеш, я й тебе пофарбую? — запитала вона в кішечки.

— Хочу, — відповіла у та.

І мавпочка пофарбувала кішку в зелені смужечки. Фарбувала всіх, кого зустрічала. Бегемота — в жовті смужки, верблюда — в сині, ворону — в червоні, а горобчика — у фіолетові. Розфарбувала всі будинки, вулиці, парки й сади. Місто стало барвистим, яскравим і смугастим. Мавпочка дивилася на свою роботу й думала: «Молодець я! Таким гарним зробила місто!» І в цю мить до неї підійшов кінь.

— Хочу, щоб ти й мене пофарбувала, — сказав він. — Певно, смужки нині в моді?

Мавпочка дістала пензлі, але фарб уже не було. Лишились тільки чорні.

— Гаразд, фарбуй в чорну. Модний не колір, а взір.

І мавпочка розфарбувала коня від вух аж до хвоста в чорні смужки.

А через два дні до міста повернувся Художник. Як побачив він смугасті будинки, дерева, смугастих собак, птахів, котів, — за голову вхопився.

Побіг додому, взяв нові фарби й почав усе і всіх перефарбовувати. А коли все зробив, прийшов до нього кінь.

— Перефарбуй і мене, — попросив він.

— А яким би ти хотів бути? — запитав Художник.

— А мені все одно. Головне, не відстати від моди.

— Ну, якщо ти такий модник, — посміхнувся Художник, — ходи смугастим. Смужка нині наймодніша. І кінь пішов, переконаний, що наймодніший, звичайно ж, він.

Відтоді кінь-модник так і ходить смугастий.

А щоб його не сплутали з іншими, називає себе Зеброю.