Чорна кішка, або магічне число «сім»

Звідтоді, як у дворі з’явилася Пума — так звали чорну кішку з третьої квартири, — Васі Моргайлу перестало везти. Та воно й не дивно, адже ще колись бабуся застері­гала: перебіжить дорогу чорна кішка — чекай невдачі!

І точно. Збирається оце Вася до школи, вигляне у вік­но — не видно Пуми. Ага! Моргайло за портфель — і бігом! Та тільки-но з під’їзду вискочить, аж тут і Пума… Ніби навмисно підстерігає хлопця. Чорну шерсть наїжачить, хвоста задере і перебіжить дорогу. Все. Невдача. А яка невдача може бути в учня п’ятого класу? Звісно яка — двійка.

— Знову ти, Моргайло, не вивчив відмінки іменників,— докірливо скаже Олена Михайлівна.

— Та вчи-ив…— тягне Вася. — Тільки мені чорна кішка дорогу перебігла… От і не повезло.

У класі — сміх, а Васі, звісно, не до сміху.

Якось він, повертаючись додому, взяв та й подзвонив у третю квартиру. Двері йому відчинила незнайома жінка — висока, сувора на вигляд, в отакезних окулярах.
— Чого тобі, хлопчику?

Вася посопів і каже:

— Тьотю, не пускайте свою чорну кішку, коли я до школи йду, бо вона мені дорогу перебігає.

Сувора жінка уважно подивилася на Моргайла і головою похитала:

— >Не везе, мабуть? Двійки хапаєш?

— Ага, за правила.

Жінка подумала якусь мить, а тоді запитала:

— А ти хоч правила вчиш?

— Та вчу, вчу,— квапливо запевнив Вася, — але ваша кішка як перебіжить мені дорогу, так я і забуваю правила. І родовий відмінок з називним плутаю.

— Твоїй біді можна зарадити.— Жінка запросила Васю до кімнати, всадовила на стілець, а тоді запитала:

— А скільки разів ти правила повторюєш?

— Н-ну… раз…

— Так і знала! — сплеснула жінка руками.— Слухай мене, хлопчику, уважно. Чорна кішка і справді може наврочити, якщо правила повторювати лише один раз.

Бо число «один» зовсім просте. А ось коли ти знатимеш магічне число, то хай хоч і всі чорні коти нашого міста перебіжать тобі дорогу — п’ятірку одержиш.

Вася так і стрепенувся.

— А яке маг… магічне число? Скажіть мені, будь ласка.

— Тс-с-с! — жінка приклала палець до вуст і, озирнув­шись, зашепотіла: — Скажу, але тільки для тебе, ти ж — нікому анічичирк! Добре? Бо це велика таємниця. Слухай мене уважно. Як тільки чорна кішка перебіжить дорогу, треба відразу ж тричі підстрибнути на правій нозі, потім тричі на лівій. Запам’ятав?
— Ага,— прошепотів Вася. — Тричі на правій і тричі на лівій. А далі?

— далі треба швидко проказати:

Щоб чорна кішка не зурочила

І голови мені не морочила,

Повторюю правила разів сім —

Назовсім!

Тьху, тьху, тьху,

Щоб мені допомогло «Сім» — магічне число!

— І все? — зрадів Вася.

— Все, хлопчику. Тільки не забудь: сім разів треба повторювати правила, адже сім — магічне число, і чорні коти перед ним безсилі.

Вася так і зробив. Тільки Пума перебігла йому дорогу (а це сталося наступного ранку), Вася відразу ж підстриб­нув тричі на правій нозі, потім тричі на лівій, швидко проказав усі, що треба, слова і сім разів повторив правило.

І що б ви думали: п’ятірку одержав!

— Молодець, Моргайло,— сказала Олена Михайлівна.— Сьогодні тобі, я бачу, не перебігала дорогу чорна кішка?

А Вася мовчить. Таємниця ж.

Тільки думає:

«От воно що! Виходить, число «сім» і справді магічне! Сім разів повторив правило, і навіть чорнюща Пума не зурочила».