TOU

Чорне яйце

Луїджі Капуано

Жила-була старенька бабуся. Вона щодня ходила жебрати і все, що їй давали, ділили на дві рівні частини: половину брала собі, а половину віддавала курці.

Щоранку, якраз на світанку, курка починала кудкудахкати: так вона повідомляла, що знесла яйце. Стара продавала це яйце за дві копійки і купувала за ці гроші хліб. Після цього вона далі йшла на жебри.

Але настав голодний рік. Якось наша старенька повернулася додому з порожньою сумкою.

– Ой, моя люба курочко! — сумно сказала вона. — Сьогодні ми з тобою залишимось із порожніми шлунками.

Наступного дня, якраз на світанку курка почала кудкудахкати. Але замість одного яйця, вона знесла відразу два — одне біле і одне чорне.

Старенька пішла продавати їх, і відразу ж продала біле, але ніхто не захотів купити чорне.

— Люба моя курочко! Ніхто не хоче купити чорного яйця, — сумно сказала старенька, повернувшись додому.

— Не сумуй даремно, а віднеси його цареві.

Стара послухалася і віднесла яйце до царя.

— Скільки ти за нього хочеш?

— Дайте мені стільки, скільки звелить вам ваше добре серце.

—Дайте їй червонець! – милостиво сказав цар.

Того ж дня, коли цар купив чорне яйце, цариця посадила курку на яйця; вона взяла чорне яйце і підклала його під ту ж саму курку. Але квочка не висиділа того яйця.

Цар наказав покликати стареньку і сердито сказав їй:

— Твоє яйце, мабуть, було не свіже. Чому з нього не вийшло курча?

— Бо треба було, щоб його висиділа цариця, — відповіла на це старенька.

Це було дуже дивно.

Але цариці здалося це дуже кумедним, і вона, не довго думаючи, сказала:

— Ну, тоді, я його висижу.

І, взявши яйце, вона поклала його за пазуху. Рівно через двадцять два дні вона відчула, що шкаралупка трісла, і побачила, що з неї вилупилося прекрасне біле курчатко.

— Ваша величність! Ваша величність! Дайте мені супу і вина.

— Ти Півник чи курочка? — спитала цариця.

— Я півник, Ваша Величність!

— Ну, тоді заспівай.

— Кукуріку! — заспівало курчатко.

Отже це справді був півник, і за кілька днів він став забавкою всього царського двору. Він виростав і ставав зухвалішим: за столом він клював з тарілки царя і цариці і, як ні в чому не бувало, товкся ногами в тарілках міністрів, а ті, звичайно, не наважувалися прогнати його з поваги до царя та цариці.

Якось цариця замовила собі чудову сукню, що коштувала цілий мішок грошей.

Але перш ніж вона встигла її одягнути, на неї всівся півник і забруднив її.

Цариця вийшла з себе.

— Півник бруднуля! – закричала вона сердито. — Я з тобою покінчу! І вона звеліла покликати до себе кухаря і, коли той прийшов, наказала йому негайно зарізати півника і зварити з нього гарний бульйон.

Курчатко взяли на кухню, зарізали його, обскубали і почали варити з нього бульйон. Але як тільки вода в каструлі почала закипати, звідти раптом почулося «кукуріку».

І півник вискочив, як ні в чому не бувало, ніби його не різали, не скубали і не варили. Кухар бігцем кинувся до царівни.

– Ваша величність! Півник воскрес!

Це було так дивно, що півник прославився як справжнє чудо.

Якось Його Величність мав написати важливий лист іншому цареві. Цар приготував папір, перо та чорнильницю, написав листа і залишив його на столі, щоб дати висохнути чорнилу.

Раптом наш півник скочив на стіл і забруднив листа саме на тому місці, де був царський підпис.
— Півник бруднуля! — гнівно гукнув цар. — Цього разу тобі прощаю.

Цар знову написав листа і залишив його на столі, щоб дати йому висохнути. Але й цього разу півник знову схопився на стіл і знову забруднив листа й саме на тому місці, де був царський підпис.
Цар остаточно вийшов із терпіння.

— Півник бруднуля! Ну тепер я з тобою покінчу! — сказав він і відразу звелів покликати кухаря.

— Засмажте мені цього півня на обід.

Півня віднесли на кухню, зарізали, обскубали і засмажили. Коли настав час обіду і кухар приніс його до столу, Його Величність сам почав його ділити: кому дав крильце, кому ніжку, кому трошки грудки, а собі залишив шию і голівку з гребінцем.

Але тільки цар встиг доїсти останній шматок півнячої голови, як з глибини його шлунка почувся крик: «Кукуріку»! Усі були, як громом вражені.

Відразу ж послали за придворними лікарями, і ті оголосили, що не можна інакше дістати півника, як за допомогою операції.

— Покличте до мене стару! – наказав цар.

Сталося, що саме в цей час стара прийшла до палацу просити милостиню. Слуги підхопили її і відразу привели до царя.

— Клята відьмо! Це ти зачарувала яйце? Я звелів засмажити півника, що вилупився з нього, і з’їв його голову, а він ожив і співає у мене в шлунку. Якщо ти не звільниш мене від нього, то знай, що я звелю тебе стратити.

— Ваша величносте! – відповіла налякана стара. — Дайте мені лише один день.

Цар на це погодився, і стара, яку відпустили на волю, бігом побігла додому.

— Моя люба курочко! — сказала вона своїй улюблениці, — мене сьогодні привели до царя, і Його Величність сказав мені, що з’їв голову того півника, що вилупився з твого чорного яйця, але тепер півник ожив і співає в його шлунку. Крім того цар оголосив мені, що велить стратити мене, якщо я негайно не звільню його від півня.

— Це не біда, хазяйко. Візьми завтра трохи хлібних крихт, йди до царя і поклич: «ціп! ціп! ціп!», почувши твій голос, півник вискочить із царя.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки Италии”
Луїджі Капуано
Видавництво: “Милета ”
1994 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: