Чорне яйце

Жила-була старенька бабуся. Вона щодня ходила жебрати і все, що їй давали, ділили на дві рівні частини: половину брала собі, а половину віддавала курці.

Щоранку, якраз на світанку, курка починала кудкудахкати: так вона повідомляла, що знесла яйце. Стара продавала це яйце за дві копійки і купувала за ці гроші хліб. Після цього вона далі йшла на жебри.

Але настав голодний рік. Якось наша старенька повернулася додому з порожньою сумкою.

– Ой, моя люба курочко! — сумно сказала вона. — Сьогодні ми з тобою залишимось із порожніми шлунками.

Наступного дня, якраз на світанку курка почала кудкудахкати. Але замість одного яйця, вона знесла відразу два — одне біле і одне чорне.

Старенька пішла продавати їх, і відразу ж продала біле, але ніхто не захотів купити чорне.

— Люба моя курочко! Ніхто не хоче купити чорного яйця, — сумно сказала старенька, повернувшись додому.

— Не сумуй даремно, а віднеси його цареві.

Стара послухалася і віднесла яйце до царя.

— Скільки ти за нього хочеш?

— Дайте мені стільки, скільки звелить вам ваше добре серце.

—Дайте їй червонець! – милостиво сказав цар.

Того ж дня, коли цар купив чорне яйце, цариця посадила курку на яйця; вона взяла чорне яйце і підклала його під ту ж саму курку. Але квочка не висиділа того яйця.

Цар наказав покликати стареньку і сердито сказав їй:

— Твоє яйце, мабуть, було не свіже. Чому з нього не вийшло курча?

— Бо треба було, щоб його висиділа цариця, — відповіла на це старенька.

Це було дуже дивно.

Але цариці здалося це дуже кумедним, і вона, не довго думаючи, сказала:

— Ну, тоді, я його висижу.

І, взявши яйце, вона поклала його за пазуху. Рівно через двадцять два дні вона відчула, що шкаралупка трісла, і побачила, що з неї вилупилося прекрасне біле курчатко.

— Ваша величність! Ваша величність! Дайте мені супу і вина.

— Ти Півник чи курочка? — спитала цариця.

— Я півник, Ваша Величність!

— Ну, тоді заспівай.

— Кукуріку! — заспівало курчатко.

Отже це справді був півник, і за кілька днів він став забавкою всього царського двору. Він виростав і ставав зухвалішим: за столом він клював з тарілки царя і цариці і, як ні в чому не бувало, товкся ногами в тарілках міністрів, а ті, звичайно, не наважувалися прогнати його з поваги до царя та цариці.

Якось цариця замовила собі чудову сукню, що коштувала цілий мішок грошей.

Але перш ніж вона встигла її одягнути, на неї всівся півник і забруднив її.

Цариця вийшла з себе.

— Півник бруднуля! – закричала вона сердито. — Я з тобою покінчу! І вона звеліла покликати до себе кухаря і, коли той прийшов, наказала йому негайно зарізати півника і зварити з нього гарний бульйон.

Курчатко взяли на кухню, зарізали його, обскубали і почали варити з нього бульйон. Але як тільки вода в каструлі почала закипати, звідти раптом почулося «кукуріку».

І півник вискочив, як ні в чому не бувало, ніби його не різали, не скубали і не варили. Кухар бігцем кинувся до царівни.

– Ваша величність! Півник воскрес!

Це було так дивно, що півник прославився як справжнє чудо.

Якось Його Величність мав написати важливий лист іншому цареві. Цар приготував папір, перо та чорнильницю, написав листа і залишив його на столі, щоб дати висохнути чорнилу.

Раптом наш півник скочив на стіл і забруднив листа саме на тому місці, де був царський підпис.
— Півник бруднуля! — гнівно гукнув цар. — Цього разу тобі прощаю.

Цар знову написав листа і залишив його на столі, щоб дати йому висохнути. Але й цього разу півник знову схопився на стіл і знову забруднив листа й саме на тому місці, де був царський підпис.
Цар остаточно вийшов із терпіння.

— Півник бруднуля! Ну тепер я з тобою покінчу! — сказав він і відразу звелів покликати кухаря.

— Засмажте мені цього півня на обід.

Півня віднесли на кухню, зарізали, обскубали і засмажили. Коли настав час обіду і кухар приніс його до столу, Його Величність сам почав його ділити: кому дав крильце, кому ніжку, кому трошки грудки, а собі залишив шию і голівку з гребінцем.

Але тільки цар встиг доїсти останній шматок півнячої голови, як з глибини його шлунка почувся крик: «Кукуріку»! Усі були, як громом вражені.

Відразу ж послали за придворними лікарями, і ті оголосили, що не можна інакше дістати півника, як за допомогою операції.

— Покличте до мене стару! – наказав цар.

Сталося, що саме в цей час стара прийшла до палацу просити милостиню. Слуги підхопили її і відразу привели до царя.

— Клята відьмо! Це ти зачарувала яйце? Я звелів засмажити півника, що вилупився з нього, і з’їв його голову, а він ожив і співає у мене в шлунку. Якщо ти не звільниш мене від нього, то знай, що я звелю тебе стратити.

— Ваша величносте! – відповіла налякана стара. — Дайте мені лише один день.

Цар на це погодився, і стара, яку відпустили на волю, бігом побігла додому.

— Моя люба курочко! — сказала вона своїй улюблениці, — мене сьогодні привели до царя, і Його Величність сказав мені, що з’їв голову того півника, що вилупився з твого чорного яйця, але тепер півник ожив і співає в його шлунку. Крім того цар оголосив мені, що велить стратити мене, якщо я негайно не звільню його від півня.

— Це не біда, хазяйко. Візьми завтра трохи хлібних крихт, йди до царя і поклич: «ціп! ціп! ціп!», почувши твій голос, півник вискочить із царя.

Так все і сталося.

Все це було так дивно, що півник прославився ще більше, але після цього почав поводитися ще гірше.

Одного ранку, ще до світанку, він раптом заспівав:

— Кукуріку! Ваша Величносте, мені одному нудно, я хочу, щоб у мене була подружка – курочка!

— Нехай йому принесуть курку! – сказав цар.

Але наступного дня, ще до зорі, півник знову заспівав:

— Кукуріку! Ваша Величність, я хочу, щоб у мене була ще одна подружка курочка!

— Принесіть йому ще одну курку! – звелів цар.

Через деякий час, ще до світанку, півник знову заспівав:

— Кукуріку! Я хочу золоті шпори!

— Хай йому дадуть золоті шпори! – наказав цар.

Тим часом наш півник уже виріс і став гарним дорослим півнем, тож, коли йому одягли золоті шпори, він почав гордо ходити кімнатами палацу. Але не минуло й кілька місяців, як одного разу, ще до світанку, він знову заспівав:

— Кукуріку! Ваша Величносте, я хочу золотий гребінець!

— Ну, хай зроблять йому золотий гребінець!

А одного ранку, ще до зорі, він знову заспівав:

— Кукуріку! Ваша Величносте, я хочу півцарства!

Цар остаточно вийшов із терпіння.

— Заберіть геть з очей моїх цього зухвалого півника!

І що було робити з півником?

Вбивати його було марно, він завжди воскресав.

Цар був у розпачі і вже не знав, що йому робити: нарешті він надумав послати по стару.

— Якщо ти не позбавиш мене півня, то я звелю відрубати тобі голову! – сказав їй цар.

— Ваша величність! — знову відповіла йому стара. — Дайте мені лише один день.

Цар погодився і відпустив стару, а вона якнайшвидше побігла додому.

— Люба моя курочко! – Вигукнула вона, повернувшись додому. – Що мені робити? Цар знову покликав мене до себе і оголосив, що якщо я не позбавлю його півня, то він велить відрубати мені голову.

— Відповідай йому так : «Ваша Величносте! У вас немає дітей, всиновіть півня, тоді він заспокоїться».

Царю не залишалося нічого іншого, як всиновити півня. Але й це не надто допомогло, бо, хоча півень заспокоївся і перестав щохвилини вимагати то одного, то другого, але царський палац став справжнім курником.

Нарешті цар не витримав і знову велів покликати стару.

— Послухай, стара відьмо! Якщо завтра ти не знищиш півня з усіма його курми, то заплатиш мені за це своєю головою.

— Ваша величність! Тут слід звернутися до чарівниці Фата-Моргани.

Цар послав за Фата-Морганою, але вона наказала йому відповісти так:

— Хто хоче, щоб його бажання було виконано, той приходить сам, а хто нічого не хоче досягти, той посилає інших.

Робити нічого, цар мав сам піти до Фата-Моргани.

— Ваша Величносте! — сказала йому чарівниця, коли він пояснив, у чому справа. — Доки цей півень не стане такою ж людиною, як ви, не шукайте спокою.

— Ну що ж я маю зробити, щоб він став людиною? — спитав її цар.

— Ось вам три сорти зернят. Зробіть власними руками три борозни і посійте ці зерна, не перемішуючи їх. Зіжніть колосся кожного сорту і зберіть з них зерна, потім розсипте по землі перший сорт зерен і скажіть: «ціп, ціп, ціпочки, – хто хоче, той склює ці зернятка».

Кури відразу почнуть їх клювати. А коли не залишиться жодного зернятка, то розсипте на землю другий сорт зерен і знову скажіть: «ціп, ціпочки, хто хоче, той склює ці зернятка»… І коли не залишиться жодного зернятка, розсипте третій сорт зерен і скажіть знову: «ціп, ціп, ціпочки, – хто хоче, той склює ці зернятка» – і ви побачите, що буде.

Цар подякував чарівниці і повернувся до палацу, потім точно виконав пораду Фата-Моргани. Коли він розсипав перший сорт зернят по землі і сказав: «ціп, ціп, курчата— хто хоче, той склює ці зернятка», — кури кинулися клювати їх і половина курей здохла. Цар розсипав другий сорт зерен і знову сказав: «ціп, курчата, хто хоче, той склює ці зернятка», інші кури кинулися клювати їх, і не залишилося в живих жодної курки.

Цар розсипав останні зерна і сказав: «ціп, ціп, ціпочки – хто хоче, той склює ці зернятка». Півень, який тільки один залишався в живих, почав клювати їх, але тільки він проковтнув останнє зерно, як, раптом, весь витягнувся, став довгий-довжелезний, крикнув востаннє «кукуріку», струсив з себе пір’я і перетворився на прекрасного, високого та стрункого юнака.

Від півня в нього залишилися лише одні шпори та гребінь. Цар був дуже задоволений і відразу ж оголосив народу, що, не маючи дітей, він вирішив, що з цього часу цей юнак буде вважатися царевичем.

— Хай живе царевич! — вигукнув народ, але все-таки тишком-нишком все бурчали крізь зуби:

— Ну, ми ще побачимо, що з цього буде: хто народиться півнем, той повинен, співати по-півнячому.

З того часу минуло вже кілька місяців, і в царському палаці все йшло дуже добре. Тільки раптом царевич став сумним, і ні з ким ні про що не говорив.

— Що з вами, сину мій?

— Нічого, Ваша Величність! — сумно відповів царевич.

Йому було дуже соромно, і він нізащо не хотів у цьому зізнатися, але йому страшенно хотілося заспівати «кукуріку».

Покликали царських лікарів, але вони нічого не розуміли у хворобі царевича.

— Може, царевич хоче одружитися? — питали вони.

— Ні, я зовсім не хочу женитися, – відповів він.

— Чого ж ви бажаєте, сину мій? — спитав цар.

— Я хотів би заспівати «кукуріку».

Нема що робити, прийшлось йому це дозволити, і царевич відвів душу, цілий день кричучи «кукуріку».

Після цього йому відрізали гребінець, і він більше не мав бажання співати півнем. Але все ж таки народ бурчав крізь зуби:

— Подивимося, хто народиться від курки, той неодмінно має ритися в гною.

Минуло ще кілька місяців, і царевич, раптом знову став сумним.

Що з вами, сину мій? — спитав його цар.

— Нічого, Ваша Величність.

Знову покликали лікарів, але вони знову ніяк не могли зрозуміти, у чому справа.

— Може, Ваша Величність хоче одружитися? — питали вони.

— Ні, я не хочу женитися, — відповів царевич.

— Та чого ж ви хочете, сину мій?

— Я хотів би вийти надвір і поритися в гною.

Нема чого робити, треба було йому дозволити це. І ось наш царевич цілий день порпався в гною і відвів душу.

Нарешті настав час одружити царевича.

— Сину мій, вам подобається дочка іспанського короля? — запитав одного разу цар.

— Ваша величність! Якщо ви бажаєте, щоб я одружився. То я хотів би одружитися з куркою.

— Ти знову приймаєшся за старе? — гнівно вигукнув цар і наказав відрізати царевичу голову.

Але замість людської крові з його рани вилилась тільки куряча кров. Саме тоді прийшла стара.

— Ну, тепер усе буде добре, Ваша Величносте, — радісно сказала вона, і, взявши голову царевича, вона приставила її до тулуба.

Голова відразу ж приросла, і царевич ожив.

Тепер він став справжньою людиною, і в нього не було ніяких шалених бажань.

Незабаром він одружився з іспанською царівною. Потім вони стали царем і царицею, і зробили багато добра.