Чудо-Юдо – Змій Морський

Липень – середина літа. У цей час особливо спекотно і всі, хто має відпустки, мандрують до моря. От і гноми з Маленькою Феєю вирішили поїхати поплюскатися в теплому морі.

Усі вже зібралися біля великого дуба в очікуванні летючого автобуса. Він приїжджав, тобто прилітав, кожного разу, коли гноми і Маленька Фея кудись збиралися їхати. Лише Простачок чогось забарився в хатці.

– Дивіться, дивіться, хто до нас іде, – голосно загукав Веселун, коли побачив Простачка.

Всі гноми і Маленька Фея вибухнули сміхом, адже Простачок натягнув на голову підводну маску, взув ласти і вдягнув плавки. Він був готовий прямо тут пірнути у морську глибочінь.

– Не дивуй усіх довкола! Біжи швиденько одягнися, а то спізнишся на автобус, – повчально сказала Маленька Фея.

Проте одягатися не було коли: автобус уже приземлився на галявині. Добре, що в ньому нікого не було, тому з вигляду Простачка ніхто не сміявся.
Гном зручненько вмостився на передньому сидінні, щоб краще було спостерігати з вікна. Ну, а всі розмістилися на інших вільних місцях.
Мандрівка тривала недовго. Автобус приземлився на пляжі, перед плавучим будиночком давнього товариша гномів – Водяника.
Простачок перший вискочив на пекучий пісок і, минаючи будиночок, побіг до моря. Він чекав нагоди пірнути в прохолодну воду від самого початку мандрівки.

– О, я на вас вже зачекався, – зустрів гостей на порозі свого будиночка Водяник.

Це був не просто будиночок, а маленький плавучий палац. Він міг плавати як на воді, так і під водою.
Гості зайшли досередини.

– Як гарно, – втомлено потягнувся Сплюх, гепнувся у водяне крісло і тут же заснув.

Гноми і Маленька Фея залишили свої речі і побігли до Простачка, який уже вдосталь накупався і лежав на теплому пісочку.
Нарешті почався довгоочікуваний відпочинок на морі.
Простачку надзвичайно сподобалося плавати, пірнати, а найбільше –гойдатися на хвилях на надувному матраці. Він запливав подалі від берега, лягав на матрац горілиць і насолоджувався гойданням хвиль.

– Ти не запливай так далеко, а то в море може занести, – попреджали його друзі. Проте гном думав, що цього не станеться.

І от одного такого разу він відплив подалі в море. На буйках було написано величезними літерами: «Увага! Запливати заборонено!» Гном не надав цьому великої ваги, а преспокійнісінько виліз на матрац і віддався блаженній насолоді – гойданні на хвилях. Вітер поволі відносив його все далі і далі у море. Але ось Простачок відчув, що зовсім не гойдається, а пливе, мов на моторному човні, розсікаючи хвилі. Його разом з матрацом несли все далі й далі від берега на своїх спинах дві величезні диво-риби.

– Рятуйте, допоможіть, – закричав Простачок склавши руки рупором. Проте його ніхто не почув.

Уже й берег зник за небокраєм. А диво-риби все несли і несли його. Ось вони нарешті спинились. Простачок, зморений сонцем, розплющив очі. Перед ним височіла кам’яна скеля. Раптом щось заскрипіло і заскреготало, скеля почала рухатися. У скелі відчинилися великі ворота. З них не то вийшов, не то виповз Чудо-Юдо – Змій Морський. Він мав шию і голову змія, проте чалапав крокодилячими лапками, а виляв хвостом риби.

– Мої паганючі, сьогодні ви зуміли потішити мене, – промовив він до диво-риб і кинув як винагороду шматочки печива. Риби вистрибнули з моря і клацнули зубатими пащеками. Печиво зникло.

– Напевно, ти далеко в море відплив, – прошипів Чудо-Юдо – Змій Морський до зляканого Простачка.

– Та ні, я майже коло берега плавав, – збрехав гном, і його лице залилося червоною барвою.

– Еге ж, так я й тобі повірив, – реготнув Чудо-Юдо – Змій Морський. – Мої диво-риби близько до берега не підпливають. Якийсь добрий чародій на них закляття наклав. От
коли хто подалі відпливає, тоді диво-риби хапають неслухів і несуть їх сюди. А я їх тут на своїх диво-риб перетворюю.

Простачок озирнувся довкола, і його серце похололо. Острів омивало море з усіх сторін. На скелястій поверхні лише подекуди росли скупі кущі. Від проміння спекотного сонця можна було сховатися тільки в середині печери.

– Невже немає способу звідси втекти, – задумався Простачок.

– Є один спосіб повернутися додому, – гигикнув змій. – Якщо ти відгадаєш три загадки, то так і бути – відпущу тебе.

Чудо-Юдо – Змій Морський повернувся і пішов углиб печери. Простачок поплентався за ним. По слизьких стінах печери стікали крапельки води. Тут було вогко і прохолодно. Посередині печери стояв великий трон. Ось на нього і всівся Змій. Простачок скромно розташувався неподалік.

– Отже, перша загадка: на яке питання не можна відповісти «ТАК»? – Змій лукаво примружив око. Він був впевнений, що Простачок не відповість на це питання.

– Той хто спить, ніколи не скаже «ТАК» на питання: чи ти спиш? – відразу ж випалив гном, пригадавши свого друга Сплюха і ті невдалі спроби, коли його намагалися розбудити.

– Кахи, кахи, – аж закашлявся від несподіванки Чудо-Юдо – Змій Морський. Він пововтузився на своєму троні і оголосив друге питання: – На яке питання не можна відповісти «Ні»?

Простачок задумався. У його голові промайнуло мільйон відповідей, проте жодна не була правильною. І тут він згадав, як колись Маленька Фея гукала Веселуну: «Ти чуєш мене чи ні?» А той у відповідь гукнув: «Так, чую». А як же він міг ще відповісти? От якщо б він не чув питання, то й не відповів.

Сторінки: 1 2