TOU

Чиї це ноги?

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Літав Жайворонок високо над землею, під самісінькими хмарами. Подивиться вниз – зверху йому далеко видно – і співає:

Я літаю височенько,

Роздивляюсь далеченько,

Бачу всіх, хто на землі,

Видно добре все мені.

Втомився літати, спустився і сів на купину відпочивати.

Вилізла з-під дерева Мідянка й каже йому:

– Зверху ти все бачиш, – це правда. А от знизу нікого не впізнаєш.

– Як це можливо? – здивувався Жайворонок. – Неодмінно впізнаю.

– А от іди лягай зі мною поруч. Я тобі знизу всіх показуватиму, а ти відгадуй, хто йде.

– Бач яка! – каже Жайворонок. – Я до тебе піду, а ти мене вжалиш. Я змій боюся.

– От і видно, що ти нічого про змій не знаєш, – сказала Мідянка. – По-перше – я не змія, а ящірка; а по-друге – змії не жалять, а кусають. Змій і я боюся: зуби у них довгі, а в зубах – отрута. А у мене бач: малесенькі зубки. Я ними не те що від змії, навіть від тебе не відіб’юся.

– А де ж у тебе ноги, якщо ти ящірка?

– Та навіщо мені ноги, якщо я по землі повзаю не гірше від змії?

– Ну, якщо й справді ти – безнога ящірка, – сказав Жайворонок, – то мені боятися нічого.

Зіскочив із купини, лапки під себе підібгав і ліг поруч із Мідянкою.

От лежать вони поряд. Мідянка й запитує:

– Ану, ти, верхогляде, впізнавай, хто йде і навіщо він сюди прийшов?

Подивився Жайворонок перед собою і завмер: крокують по землі височенні ноги, через великі купини, як через маленькі грудочки землі, переступають, пальцями в землю слід вчавлюють.

Переступили ноги через Жайворонка та пропали: не видно їх більше.

Мідянка на Жайворонка подивилася і посміхнулася на весь рот.

Облизала сухі губи тонким язичком і каже:

– Ну, друже, видно, не розгадав ти моєї загадки. Якби ти знав, хто через нас переступив, то не злякався б. Я от лежу і розумію: дві ноги високі, пальців на кожній – три великих, один маленький. І знаю вже: птах іде великий, високий, по землі гуляти любить – має гарні ходулі для ходьби. Так воно й є: це Журавель пройшов.

Тут Жайворонок увесь стрепенувся від радості: Журавель був його знайомий. Спокійний птах, добрий – не образить.

– Лежи спокійно, не танцюй! – засичала на нього Мідянка. – Дивись: знову ноги йдуть.

І дійсно: шкандибають по землі голі ноги, невідомо чиї.

Пальці наче клаптями плівки обшиті.

– Відгадуй! – каже Мідянка.

Жайворонок думав-думав, – ніяк не може пригадати, щоб колись такі ноги бачив.

– Ех ти! – засміялася Мідянка. – Та це ж просто відгадати. Бачиш: пальці широкі, ноги пласкі, по землі йдуть – шпортаються. От у воді з ними зручно: повернеш ногу боком – вона воду як ножем ріже; розчепіриш пальці – і весло готове. Це Пірникоза – водяний птах – з озера виліз.

Раптом впав із дерева чорний клубок вовни, підвівся із землі та й поповз на ліктях.

Придивився Жайворонок, а це зовсім не лікті, а складені крила.

Повернувся клубок боком – ззаду у нього чіпкі звірячі лапки та хвіст, а між хвостом і лапками шкіра натягнута.

– Оце дива! – сказав Жайворонок. – Здається, крилатий звір, як і я, а на землі впізнати його ніяк не можу.

– Ага! – зраділа Мідянка, – не можеш впізнати. Хвалився, що всіх знаєш, а Кажана й не впізнав.

Тут Кажан видерся на купину, розправив крила і полетів до себе на дерево.

А з-під землі вже інші ноги лізуть.

Страшні лапи: короткі, волохаті, на пальцях тупі кігті, жорсткі долоні в різні боки вивернуті.

Затріпотів Жайворонок, а Мідянка каже:

– Лежу, дивлюся і розумію: лапи в шерсті, – отже, звірячі. Короткі, як обрубки, і долоньки вбоки, а на товстих пальцях пазурища здоровенні. На таких ногах по землі ходити важко. А от під землею жити, землю лапами рити та назад її за себе відкидати – дуже зручно. От і вийшло у мене: підземний звір. Кріт називається. Дивись, дивись, бо він зараз знову під землю піде.

Зарився Кріт у землю – і знову немає нікого.

Не встиг Жайворонок оговтатися, дивиться: біжать по землі руки.

– Це що за акробат? – здивувався Жайворонок. – Навіщо йому чотири руки?

– А по гілках в лісі стрибати, – сказала Мідянка. – Це Білка-Вивірка.

– Ну, – каже Жайворонок, – твоя взяла: нікого я на землі не впізнав. Давай я тепер тобі загадку загадаю.

– Загадуй, – говорить Мідянка.

– Бачиш у небі темну цятку?

– Бачу, – каже Мідянка.

– Відгадай, які у неї ноги?

– Та ти жартуєш! – каже Мідянка. – Де ж мені так високо ноги розгледіти?

– Які тут жарти! – розсердився Жайворонок. – Забирай свого хвоста скоріше, поки не згребли тебе ці пазуристі лапи.

Кивнув Мідянці на прощання, скочив на лапки й полетів.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Рассказы и сказки“
Віталій Біанкі
Видавництво: “Народная асвета”
м. Мінськ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: