Чий скарб найкращий

Один князь мав безліч дивовижних скарбів. Чого тільки у нього не було: і роги бородатого лева, і риб’ячий пуп, і віяло тенгу й навіть пов’язка бога грому Камінарісама!

Князь дуже пишався своїми скарбами. Але предметом його найбільшої гордості був золотий півень. Хоча він і був зроблений з щирого золота, виглядав півень зовсім як справжній. Щодня, як тільки починало світати, він три рази викрикував: Ку-ку-рі-ку!

Самоб більшою насолодою князя було розглядати свої скарби. Коштовностями, які йому особливо подобалися, він ніколи не втомлювався любуватися.

Було у князя вісім старших слуг, Кожен з них, як і личило князівським слугам, теж мав свій скарб – яку-небудь рідкісну річ, якою пишався.

Та ось, одного разу князь скликав цих слуг і сказав їм:

– Ось що: завтра ввечері я влаштовую огляд усіх скарбів. Приходите усі у палац зі своїми коштовностями. Той, чий скарб виявиться найкращим, одержить щедру нагороду. Слуги зраділи:

– Огляд скарбів! Як цікаво!

– Я одержу нагороду!

– Не бувати цьому, нагорода буде моєю!

Так перемовляючись, розійшлися вони по своїх домівках.

Настав вечір наступного дня. Князь дістав золотого півня й став чекати слуг з їх скарбами.

Невдовзі з’явився перший слуга. Він приніс свій скарб – очі дракона. Другий слуга приніс маленький череп.

– Ось череп теляти, – самовдоволено сказав він. Третій слуга приніс відьомський ліхтар. Четвертий – шлунок борсука. П’ятий – черевики для горобця. Шостий – крила й лапки голуба-вертуна. Сьомий – штучне вухо для глухого.

Один за одним зібралися зі своїми раритетами семеро слуг і стали чекати восьмого, але він усе не з’являвся.

– Де ж він? Що з сталося?

– Йому, напевно, нема що показати!

– Тому він і не прийшов! Жаль, але… Поки семеро слуг вели такі розмови, прийшов восьмий слуга. Він шанобливо вклонився князеві.

– Я спізнився і немає у мене ніякого виправдання.

– Потім будеш вибачатися. Показуй швидше, який скарб ти приніс?

– Та, та… Тільки у мене немає такого скарбу, який можна назвати особливим. Я не знав, що мені принести і взяв із собою самий звичайний скарб.

– Хо! Звичайний скарб? Це що ще таке? Показуй!

– Я залишив його перед воротами палацу.

– Що ж ти, іди швидше за ним!

– Вже іду!

Восьмий слуга пішов і відразу ж повернувся зі своїм скарбом. Це були чотири слухняні хлопчики й чотири гарненькі дівчинки. Діти стали парами і чемно вклонилися.

Увесь великий зал посвітлішав від сяйва жвавих дитячих облич. А золотий півень князя й раритети його слуг відразу стьмяніли.

– М-да…- зітхнувши, заговорив князь, – справді, це самий чудовий скарб. Прекрасні діти! Поруч із ними наші раритети й коштовності все одно, що сміття. Я заздрю тобі, тому що у тебе є найголовніший скарб Японії – діти. Ти переміг. Перша нагорода належить тобі. Вітаю! Вітаю!

Почули інші слуги слова князя, і їм стало соромно. Низько схилили вони свої голови і довго їх не піднімали.