TOU

Чапля, черепаха та рак

Українські народні казки

Десь-не-десь та колись давно жила-була біля однії річки чапля. Усім відомо, що кожна чапля живе коло річки або біля болота, бо вона звідтіль кормиться: ловить рибку, жабів та всяку водяну твар, — та тим і живе на світі. Так і оця чапля жила собі коло річки. Довгенько вона уже тут жила, ловила з річки рибу і тим годувалася.

От як прожила вона уже скільки років, так зробилась дуже стара і уже не здужала сама і риби спіймати. А їсти все-таки щодня хочеться. Думала, думала вона, як своєму горю пособить, та так нічого і не видумала.

На її щастя прийшла до неї один раз у гості стара черепаха, що жила у тій самій річці. А черепаха та колись давненько у неї кумувала, так ото було деколи і ходить стару чаплю провідати. Прийшла до чаплі черепаха, сіли вони під кущиком комишу та й сидять, гостюються. Стала чапля жалітися черепасі на свою старість та гірке життя, а черепаха й каже:

— Треба вам, кумасю, пособить у вашому горі! У річці риби наплодилось такого багато, що уже стає тісно, і через те й мені життя плохе. Я надумала ось яку штуку: як вернусь я назад, так розкажу усім рибам, що чула од вас, що люди хочуть випустити із річки воду і виловить усю рибу; а як хто хоче живий остаться, так нехай попросить вас перенести їх у другу річку. От ви і будете потрошку ту дурну рибку носить та тим і будете до смерті кормиться.

Дуже дякувала чапля своїй кумі за таку гарну видумку. А черепаха вернулась у річку, зібрала біля себе великий гурт риби та й каже:

— Ходила я в гості до своєї куми чаплі, так чула од неї, що над нашою річкою збирається велике лихо…

— Яке? — питають швиденько ой-які цікаві рибки.

— Таке велике лихо, що й розказувати страшно! Збираються люди з нашого ставка випустить воду, щоб виловить усю чисто рибу… Для мене це діло не дуже страшне, бо люди мною не харчуються; та як захочу, то і сама перелізу із цієї річки в другу; а от вам, рибам, прийдеться, мабуть, усім пропасти!

Перелякалась у річці уся риба, почувши од черепахи отаке лихо. Зачала вона од великого горя скрізь по річці метатися, стрибати та підкидатися, а як помогти собі в такій біді — не знає. Зібралось знову біля старої черепахи чимало риби, та й стала вона уся гуртом просить черепаху, щоб порадила, що їй тепер робить у такій великій пригоді.

А черепаха й каже:

— Знаю я одно средство, як вам од свого лиха утекти. Як настане завтра утречко та побачите ви над берегом стару чаплю, мою куму, так ви і просіть її, щоб вас порятувала. Вона дуже добра птиця і од того, знаю, не одкажеться. Просіть її, щоб попереносила вас у другу річку… Ото тільки біда, що вона уже дуже стара стала, так за раз багато не візьме… Ну, а все-таки хоч по одній кожний день носитиме, так і то добре!

Рано утречком, тільки стало світати, а риба уся так і сунула до берега, де стояла біля води стара чапля. Дуже зраділа чапля та іще більше стала дякувати кумі за добру видумку.

А риба підплила до самої чаплі, та кожна і просить, щоб скоріше її од великої біди порятувала. Вибрала чапля найбільшу рибину, узяла її та й понесла нагору; а як одлетіла уже далеченько од річки, так там сіла собі любенько та й з’їла ту рибу, а кісточки на місці залишила.

Стала вона так щодня носить рибку з річки та їсти; та й підправилась на старості. Багато вона отак виносила риби з річки, а там усе не позначається, бо дуже велика сила її наплодилась.

Один раз дознавсь і старий рак од риби про те саме їхнє лихо, що люди думають випустить з річки воду. Хоч і старий він був — той рак, — а все-таки і йому не хотілось попасти до людей у руки, бо він давненько іще чув, що люди варять раки у кип’ячій воді та їдять і ласують ними іще дужче, чим рибою.

От він підліз і собі аж до берега, де стояла чапля, та й проситься, щоб вона віднесла і його туди, де вона рибу носить. А чапля зроду не бачила раків, бо вони усе сидять аж на самому дні, а тільки чула вона од людей, що вони дуже добрі.

— А хто ти такий? — питає чапля.

— Та я ж рак.

— Ну, якщо ти рак, так давай я тебе зараз віднесу, бо я раків ще не носила, — каже чапля.

Узяла вона рака та й понесла. Принесла вона його аж на те місце, де щодня їла рибу. Побачив рак, що там валяється багато риб’ячих кісток, та й догадався, нащо чапля сюди рибу носить.

Тільки хотіла чапля його склювати, а він ухватився обома клешнями за шию та й задавив її, а сам вернувся у річку та й розказав рибі чисто все, як було.

Тоді тільки риба узнала, який великий ворог був для неї ота стара чапля, і дуже дякувала старому ракові, що він її задавив.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Коли звірі розмовляли”
Казки про тварин
Збірка
Видавництво: “Фоліо”
2005 р.

2 коментарі
  • rhbnbr
    28.07.2022 15:04

    це не українська народна казка, це паршивенький переклад через гугл-передкалад “средство”, “утро”?

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: