<

Даг, Дага і троль з Небесної гори

Казка Харальда Остенсона. Читати українською онлайн.

Коли Даг і Дага залишилися сиротами, вони думали, що загинуть з голоду. Сусіди жаліли їх, але теж вважали, що навряд чи діти впораються зі злиднями. Однак, коли горе від втрати батьків притупилося, виявилося, що Даг і Дага цілком можуть жити самостійно у своїй лісовій хатинці.

Діти старанно доглядали за козами, і ті давали їм молоко. Вони збирали в лісі гриби і ягоди, які Даг обмінював на борошно. Хоча Дага була зовсім малою, вона вміла пекти хліб і варити кашу майже так само добре, як колись їх мама. Даг ж прекрасно справлявся з цибулею, як їх батько. Хлопчик полював і частенько приносив додому то зайця, то глухаря, а одного разу зумів навіть підстрелити косулю. Так що діти не голодували.

Йшли роки, і брат з сестрою так і жили в лісовій хатинці, у всьому допомагаючи один одному.

Одного разу Даг пішов на полювання і не повернувся. Дага чекала його цілу ніч, але брата все не було. Вранці вона вирішила відправитися на пошуки. Вона погано уявляла собі, куди Даг попрямував, тому просто йшла навмання.

Опівдні Дага підійшла до куща шипшини. Раптом вона голосно скрикнула з радості — в глибині куща, на колючих гілках висів капелюх з пером! Значить, її брат десь тут! Дага кинулася туди і помітила в зарослях лук і сагайдак для стріл. Брата ж ніде не було видно. Шипшина росла настільки густо, що крізь неї неможливо було пробратися. Як дізнатися, чи є там, в зарослях, її брат? «Мені ніяк не проникнути всередину без сокири, — подумала Дага, марно намагаючись продертися крізь хащі, — спочатку потрібно вирубати шипшину!» Вона збігала додому за сокирою і почала вирубувати кущі, але справа ця виявилася важкою, і коли вона нарешті добралася до речей брата, настав пізній вечір. Довелося Дазі повернутися додому.

На наступний ранок Дага піднялася рано. Вона випустила кіз пастися, зібрала трохи їжі, взяла з собою вузлик і пішла за допомогою до сусідів.

Сусіди жили досить далеко, вони ласкаво зустріли втомлену дівчину, нагодували-напоїли, але категорично відмовилися допомагати в пошуках брата.

— Якщо з ним сталося щось недобре, то хіба ти зможеш допомогти йому? — вмовляли вони Дагу. — Краще забудь про нього і залишайся служити у нас. Тоді у тебе буде і будинок, і хліб, і жити ти будеш в достатку. А якщо ти підеш шукати брата, то, швидше за все, загинеш.

Дага розуміла, скільки небезпек вона зустріне на своєму шляху, але залишити брата напризволяще не могла. Вона попрощалася з сусідами і вирушила в дорогу.

Дага йшла через дрімучі ліси і високі гори. Часто вона так втомлювалася, що у неї підкошувалися ноги, але, трохи відпочивши, вона вставала і йшла далі. Кілька ночей вона провела на моху під деревом і дуже боялася, що дикі звірі розірвуть її на частини. Але ніхто не чіпав дівчину, і ніяких звірів вона не зустріла. А знаєте чому? Справа в тому, що Дага була не так самотня, як думала.

Якби вона частіше озиралася на всі боки, то помітила б, що за нею невідступно хтось йшов слідом від самого будинку! Це був крихітний чоловічок з зморшкуватим обличчям — не хто інший, як домовик [1]. Коли Дага спала, він сидів поруч і спостерігав, щоб вовк, ведмідь чи інший звір не заподіяв їй шкоди. Якщо ж дикі звірі все-таки підбиралися до дівчини, домовик дивився на них таким злим поглядом, що ті негайно тікали геть.

Одного ранку Дага присіла відпочити на горбочок покритий мохом. Ліс навколо був прекрасний, крізь крони сосен так яскраво світило сонце, що дівчинка могла б відчути себе щасливою, якби не сум, що стискав їй серце.

Раптом почувся собачий гавкіт і звуки ріжків, і незабаром перед Дагою з’явився прекрасний принц в ошатному мисливському костюмі. Він зупинився як вкопаний, повернувся до своєї свити, яка як раз надійшла, і вигукнув:

— Подивіться, яка прекрасна лісова принцеса! Вона стане моєю нареченою. Їдьте швидше в мисливський замок за ношами, а потім доставте принцесу в мій замок!

Дага впала перед принцом на коліна і почала благати його:

— Милий принц! Відпусти мене! Я шукаю брата! [2] Він потрапив в біду. Я не можу стати твоєю нареченою, тому що я не лісова принцеса, а бідна сирота, дочка лісника.

Але принц відповів:

— Буде так, як я сказав! А твого брата стануть шукати мої слуги.

Тут якраз прибули слуги з ношами і Дагу доставили до палацу, не питаючи, чи хоче вона цього чи ні.

Дівчину привели в покої, і за наказом принца фрейліни одягнули її в прекрасне біле плаття. Принц одягнув на Дагу корону з чистого золота і прикрасив її руки золотими кільцями. Він повів дівчину в чудовий зал, де вже зібралися численні знатні пані та панове. І весь вечір Дага повинна була сидіти поруч з принцом, а він віддавав їй почесті, як справжній принцесі. Але Дагу все це не радувало.

Коли прийом закінчився, дівчина вирушила в свою спальню. У темряві біля її покоїв стояли два охоронці і Дага мимоволі почула їх розмову.

— Ти можеш собі уявити, сімох наших товаришів відправили шукати чужоземного мисливця, який зник в лісі, — сказав один.

— Так, я знаю, — відповів інший, — але друзі сказали, що думають просто погуляти де-небудь поблизу кілька днів і повеселитися, а потім повернутися додому і сказати, що нікого не знайшли.

— І правильно! Як того мисливця шукати? Він, напевно, потрапив до троллів. Ти чув, кажуть, що в цих місцях знову з’явилися тролі…

Дага виступила з тіні, слуги замовкли, а вона пройшла в свою кімнату. Тепер дівчина знала, що потрібно робити. Залишившись одна, вона поспішно склала свої речі у вузлик і, знайшовши момент, коли охоронці задрімали на посту, тихенько вислизнула із замку.

Із золотою короною на голові і в білій сукні, вона увійшла в ліс, під високі, темні ялини, а за нею крався домовик [3]. Його дуже добре прийняли домовики в палаці, одягли в чорний оксамитовий костюм і дали взуття. Але Дага пішла з замку, і хоча домовику сподобалося в палаці, він змушений був йти за господинею.

Коли стало світати, Дага вирішила трохи відпочити. Вона відійшла вже досить далеко від замку принца, густі гілки дерев надійно переховували її від сторонніх поглядів, і дівчина сподівалася, що погоня не знайде її і не поверне назад до палацу [4]. Дага зняла золоту корону, золоті кільця, поклала їх у вузлик і переодяглася в старе плаття. Після цього вирушила далі.

Увечері Дага зустріла маленьку непривабливу дівчинку. Та була настільки потворна, що Дага задумалася, чи не троллиха це перед нею. Але врешті-решт дівчина чемно привіталася і поцікавилася, чи не бачила та її зниклого брата.

— Якщо ти по-царськи віддячиш мені, — посміхнулася маленька потвора, — я розповім, хто захопив твого брата.

— Я дам тобі одяг принцеси, — вигукнула Дага і простягнула дівчинці прекрасне біле плаття, — тільки скажи, де мені знайти брата!

Маленька троллиха ніколи не бачила такого чудового наряду. Якщо вона і хотіла спочатку посміятися над Дагою, то тепер так захотіла заволодіти сукнею, що вирішила сказати дівчині правду.

–  Юнака забрав троль, що живе на Небесній горі, — сказала потвора і злісно додала: — Але якщо ти підеш туди, назад вже не повернешся!

Троллиха взяла плаття і пішла своєю дорогою.

— Троль з Небесної гори, — задумливо повторила Дага, і з цієї хвилини вона думала лише про те, як дістатися до цього місця.

Сім тижнів мандрувала Дага і нарешті побачила темну гору, вершина якої сягала небес.

Десь вгорі можна було розгледіти вежі похмурого замку. Цілих три дні блукала дівчина біля підніжжя гори, намагаючись знайти стежку. Але марно: схили гори були як гладкі стіни будинку. Під кінець третього дня Дага зустріла потворного гнома.

— Добрий вечір, дідусю, — ввічливо привіталася Дага. — Чи не покажеш ти мені стежку, по якій я б змогла піднятися на вершину гори?

— Покажу, — відповів гном із знущальною усмішкою, — але за це ти даси мені два золотих кільця!

І гном засміявся, думаючи, що вже чого-чого, а золотих кілець бідна дівчина навіть не бачила.

— Ти їх одержиш, — сказала Дага і дістала з вузлика кільця, подаровані їй принцом.

Гном закашлявся і з подивом подивився на подарунок.

Довелося йому дотриматись обіцянки, і старий привів Дагу до ледь помітної тріщини в скелі.

— Тут можна піднятися на гору, якщо ти, звичайно, сильна, спритна і у тебе не закрутиться голова, — проскрипів він на прощання, — але, швидше за все, ти впадеш і зламаєш собі шию.

Дага побоялася лізти вгору в темряві, але тільки встало сонце, вона почала підніматися. Це було неймовірно важко: дівчині доводилося чіплятися руками і ногами за майже непомітні вибоїни в скелі і ніде їй було присісти і відпочити.

Три дня Дага вперто повзла на гору і нарешті добралася до вершини. Перед нею, між гострим камінням, яке, здавалося так і готове покотитися вниз, лежала стежка. Дага обережно ступила на неї і пішла вперед, акуратно обходячи камені. Стривай, а це що таке? Зацікавлена ​​Дага підійшла ближче і голосно скрикнула з жаху.

Голова брата стирчала з величезного валуна. Обличчя юнака було блідим, але Дага відразу зрозуміла, що юнак живий.

Тут його вії здригнулися, Даг відкрив очі і впізнав дівчину:

— Біжи, біжи звідси, дорога сестра, — вигукнув він, — поки і тебе не захопив у полон жахливий троль!

— Чи не для цього я пройшла сотні миль лісами і лізла вгору по горі, щоб піти зараз, коли майже досягла мети, — відповіла Дага, — я прийшла, щоб звільнити тебе!

— Ти не зможеш допомогти мені, — відповів Даг, — і тебе спіткає лихо. Літаючий троль викрав мене, затягнув на цю гору і велів кувати золото. Але я погано виконував роботу і був покараний: заточений в камінь. Я не можу поворухнути ні рукою, ні ногою. Лише голова моя вільна, та й то для того, щоб я з тугою дивився на стежку, по якій ніколи не зможу пройти.

Дага слухала цю історію і сльози текли по її щоках. Потім дівчина взяла себе в руки, попрощалася з братом, пообіцявши повернутися, і поспішила в замок троля. Незабаром, не зустрівши нікого на своєму шляху, Дага увійшла у величезний зал. Страшний троль сидів на золотому троні біля дальньої від входу стіни, а навколо снували гноми з молотами, молотками і молоточками.

Побачивши дівчину, жителі замку від подиву випустили інструменти з рук. Але Дага сміливо підійшла прямо до золотого трону.

— Шановний літаючий троль, — сказала дівчина, — прошу тебе, відпусти мого брата з кам’яного полону!

— Ти прийшла сюди в надії, що я відпущу твого брата тільки тому, що ти про це просиш? — загримів троль. — Ти просто дурна! Але я готовий з тобою домовитися. Слухай: якщо ти дістанеш мені золоту королівську корону, перш ніж я порахую до трьох, я відпущу на свободу і тебе, і твого брата. Але якщо не виконаєш моєї умови, я підкину тебе так високо в небо, що коли ти впадеш, неминуче розіб’єшся. Я не питаю твоєї згоди, а починаю відлік. Раз…

Гноми зареготали, чекаючи розваги, але не встиг троль вимовити «два», як Дага дістала з вузлика корону і кинула її прямо в страшні пазурі господаря гірського замку [5].

Всі в замку завмерли з несподіванки, а троль заскреготав зубами від злості. Але яким би підступним і злим він не був, дану обіцянку він не міг порушити. Він звільнив Дага з кам’яного полону і відпустив брата і сестру додому. Незабаром щасливі Даг і Дага дісталися до своєї хатинки і зажили як раніше. А за їх спокоєм і благополуччям доглядав вірний домовик, який не кинув господиню в біді і, не з’являючись їй на очі, охороняв її весь цей час.

Даг і Дага жили в лісовій гущавині і не знали, що принц так і не зміг забути наречену-втікачку. Опитавши слуг, принц дізнався про розмову двох охоронців, тобто сторожів покоїв. Він зрозумів, що дівчина вирішила сама рятувати брата і тому покинула палац.

Довго принц ходив по навколишніх лісах і врешті-решт знайшов будиночок, де жила красуня. Принц став перед Дагою на коліна і попросив стати його дружиною. Від його колишньої зарозумілості і гордині не залишилося і сліду, і Дага не стала відмовляти принцу. Вони одружилися і жили довго і щасливо, і принц поважав і любив свою дружину: адже він знав, яке віддане і відважне у неї серце.

Примітки:

1. Скандинавський домовик, якого звати томтра, — надзвичайно сором’язлива істота. Побачити в будь-яку пору року закутаного в безліч одежинок домовика можна лише два рази на добу — опівдні і опівночі. Він серйозно ставиться до своїх обов’язків, піклуючись про будинок, в якому живе, і обожнює дарувати своїм господарям подарунки.
(Назад)

2. У багатьох народів світу є казки, в яких сестра вирушає на пошуки зниклого брата чи братів. Дівчина долає безліч перешкод, щоб повернути його або їх додому — вона мовчить сім років і не сміє навіть посміхнутися (“Дванадцять братів” — брати Грімм), або плете з пекучої кропиви сорочки (“Дикі лебеді ” — Ганс Крістіан Андерсен).
(Назад)

3. Біле плаття і корона – традиційний для Швеції одяг нареченої. Корона з дорогоцінного металу була дорогою прикрасою, тому не кожна сім’я могла купити її для своєї дочки. З цієї причини весільні корони належали церкви і видавалися нареченим тільки в день весілля.
(Назад)

4. Більше половини території Швеції покрито лісами, болотами і горами. У цих важкодоступних місцях не тільки можна сховатися від переслідувачів, там дійсно вільно живеться троллям, відьмам і різноманітним чарівним істотам, які в дрімучих лісах і непрохідних болотах легко знаходять собі затишні куточки для проживання.
(Назад)

5. Добрі чоловічки з білими бородами в ковпаках не мають нічого спільного із шведськими гномами — потворними, підступними і наділеними чарівною силою карликами. Вони надзвичайно легко ображаються, дуже примхливі, але працелюбні і славляться вмінням створювати дивовижні, часто чарівні вироби з металів і дорогоцінного каміння.
(Назад)

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
Вперше опубліковано: Åhlén & Åkerlunds förlag, Stockholm, Sweden
“Серед ельфів і тролів”
Видавництво — “Издательский Дом Мещерякова”, 2019
переклад з шведської на російську — О. А. Лозовская
Переклад на українську — Tales.org.ua

Залишити коментар