TOU

Дарунок горобця

Гроздана Олуїч

Уся кімната була повна пахощів і сяяння, але мати більше нічого не запитувала. Бачила, що квітка
заспокоює дівчину, тому й мовчала.

«Чи він коли-небудь дозріє?» — Дівчинка нетерпляче оглядала плід зусібіч, а дні тяглися, мов дощові краплі по вікні.

Усе-таки одного ранку з плоду вилетіла зернина і, наче золота бджілка, впала їй на долоню. Тремтячи від збудження, дівчинка проковтнула її і відразу ж зіскочила з ліжка.

(Р о з р и в – т р а в а — чудодійна рослина з народних легенд: відводить від людини біду, виконує найзаповітніші її бажання.)

— Я ходжу! Я можу бігати! — не тямлячи себе від радості, вигукнула вона й хотіла бігти на вулицю, коли почула чийсь слабенький голосочок:

— Це добре, що ти можеш бігати, але поможи й мені!

«Може, це горобчик повернувся?» — подумала дівчинка й глянула на вікно, проте пташки там не було. Лише затиснутий між двома трісками борсався маленький рудий цвіркун.

— Чого чекаєш? — Цвіркун нетерпляче підвів голову, а дівчинка, нарешті зрозумівши, що це саме він говорить, підійшла і вийняла його з розколинки, дивуючись, що розуміє мову не тільки птахів, а й комах.

— Нема чого дивуватися! — Цвіркун тихо засміявся, ніби читав її думки.— Розрив-трава не тільки повернула тобі здоров’я, але й подарувала здатність розуміти мову всього живого на світі. Горобчика ж не чекай! Він у Країні Голубих вітрів, а мене послав, щоб я й тебе привів туди. Заплющ очі й лічи до десяти…

— Який ти смішний! — Дівчинка заплющила очі й відразу поринула в сон…

Ніхто не знає, скільки вона спала і що їй снилося. Коли розплющила очі, то побачила, що вона на березі якогось озера, перед ворітьми білого мармурового палацу.

— Чий це такий гарний дім? Де я? — зчудувалася вона, але цвіркун попередив, аби ні про що не розпитувала.

Та й розпитувати було вже ніколи: перед нею розчинилися прозорі сонцесяйні ворота, й вона опинилась у розкішному квітучому саду, відчула духмяний запах квітів, про які ніколи й не чула.

Над високими різнобарвними квітами літали голубі птахи, схожі на величезних метеликів, але тріпотіння крил вона не чула.

Зненацька один з них сів їй на плече й мовив:

— Я — твій горобчик!

— Не може бути,— дівчинка похитала головою.— Мій горобчик був сірий!

— Сірим я був лише там, у місті. А це Країна Голубих вітрів, тож і горобці тут голубі. Але час мій закінчується:
візьми пригорщу насіння і йди, бо ще багато на світі хворих і нещасних…

Нараз голубе сяйво крил горобця перетворилося у клаптик паморозі й він зник. Кудись поділися і ясний місяць, і повнийпахощів сад. Здивувавшись, дівчинка потерла очі:

«Чи це можливо?» Вона знову була у своїй підвальній кімнатинці, над якою, наче прямовисні скелі, стриміли височезні будинки.

«Мабуть, усе це мені наснилося?» — подумала дівчинка.

Аж тут вона помітила кільканадцять золотавих насінин. Вонибули незвичайно важкі й теплі. Дівчинка побігла на кухню й одну дала матері. Потім помандрувала світом і решту роздала хворим і нещасним…

Перед нею летіли птахи і вказували дорогу, а квіти, розпускаючись, вітали її. І дівчинка йшла через гори й долини, пустелі й льодовики і з кожним днем ставала все стрункішою, гарнішою.

Так вона ходила, поки з Країни Голубих вітрів не надійшла звістка про горобчика, який обернувся юнаком і
помандрував світом, шукаючи красуню, котра колись перебинтувала йому крило…

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Золотий таріль ”
Збірка казок
Гроздана Олуїч
Переклад з сербо – хорватського – Миколи Шпаковатого
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1987 р.

1 Коментар
  • Анонім
    01.09.2022 22:44

    Дуже хороша казочка, дякуємо ❤️

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: