TOU

День і ніч

Казки Юхана Саара

Було це багато-багато років тому. Якось пралісом ішов додому заєць. Він був геть білий, ясно-білий, мов день, і тому мав ім’я Вабус. Бо в той час усе яскраво-біле називали вабус.
Ішов заєць, ішов та й заблукав. Навколо росли величезні дерева, і всі стежки огортала темрява. Прийшов Вабус на галявину біля річки. Сів він тут і затремтів од страху. Адже в лісовому сутінні він не міг заховатися, тому що був геть білий.
Коли він отак сидів, сумуючи, на березі річки, у лісі пролунав глухий крик: «Пу-гу! Пу-гу!».
Заєць озирнувся. На могутньому дуплястому дереві сиділа чорна, як вугілля, сова. Вона щойно прокинулася і вилетіла на лови.
— Пу-гу! Пу-гу! Тотуу! — зарепетувала сова, побачивши білого зайця. Тотуу — це совине ім’я, бо тоді все чорне і темне називали тотуу.
— Скажи, Тотуу, чому ти любиш ночі? Адже так нудно сидіти в темряві! Нудно і страшно,— сказав Вабус, тремтячи, бо, як ви вже здогадалися, він був не з хоробрих.
— Пу-гу! Закуси губу! — вигукнула сова. її аж ніяк не можна було назвати ввічливою. Чи не так?
— Мені погано в темряві,— скиглив заєць.
— А мені погано при світлі,— закричала сова.— І здається мені, що ти дурний заєць!
Бідолашний заєць мусив погодитись.
Почувши про змагання на галявині біля річки, зійшлося багато тварин і птахів. Вони тривожились: хто ж переможе — білий заєць чи чорна сова?

Жайвори і ластівки щебетали:
— Вабус переможе! Вабус переможе!
Тривожно стрибали на вітах білочки. Адже вони полюбляли день куди більше від ночі.
З нори виліз заспаний борсук. Прийшов і напівсліпий кріт. Вони проживали глибоко під землею, а тому стали на бік сови.
Дятел стукнув тричі дзьобом об стовбур, і боротьба почалася.
Ще раніше домовились, що заєць і сова весь час вигукуватимуть свої імена. Хто переплутає та вигукне інше ім’я, той програє. Почав заєць:

— Вабус, Вабус!
Ранок, радість!

А сова:

— Пу-гу! Пу-гу! Тотуу я!
Скоро місяць засія!

Ну й гамір зчинився у лісі! Навіть на узліссі люди зачиняли хатні двері. Мисливці злякано бігли від лісової галяви. Всі гадали, що в їхньому лісі оселився якийсь великий і жорстокий звір.

— Вабус, Вабус!
Ранок, радість! — вигукував заєць дзвінко, і всі птахи співали разом з ним.

— Пу-гу! Пу-гу! Тотуу я!
Скоро місяць засія!

— кричали сова і борсук, ледь-ледь бурмотів кріт, бо вони ж не вміли співати гуртом.
Невдовзі сова втомилась і вигукнула:
— Пу-гу! Вабуу!
Почув це заєць і загукав ще дзвінкіше:

— Вабус, Вабус!
Ранок, радість!

У відповідь сердито закричала сова:

— Вабуу! Вабуу!
Закуси губу!

Ми вже знаємо — це була не вельми ввічлива сова.
Але що поробиш? Білий заєць переміг.
Сумно сиділа сова на гілці, і з її витрішкуватих очей котилися великі сльозини.
— Адже день куди кращий! — утішав її заєць.

— Пу-гу! Пу-гу! — схлипувала сова. — Вдень я зовсім не можу добути їжі. Я бачу тільки вночі. Вдень я відпочиваю, а вночі вилітаю на лови.
Шкода стало зайцю сови.
— Гаразд! — сказав він. — Тоді нехай будуть і день і ніч. Ти відпочиватимеш удень, а я — вночі.

Так і є! За днем завжди настає ніч, а після ночі —день… Обоє — білий заєць Вабус і чорна сова Тотуу — були дуже задоволені.
І діти удень мають працювати і гратися, а вночі відпочивати.
На добраніч!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вечірні казки”
Юхан Саар
Переклад з естонської – О. Завгородній
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1971р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: