Денніс і страшний вовк

Шмідт Анні

У глибині Мишиних гір жив страшний вовк.
Він був величезний та жахливий. З очей у нього летіли вогняні іскри, а язик був весь у зазубринах. Зуби в нього були довгі-довгі, білі-білі та гострі-гострі, і щовечора о шостій годині він так страшно гарчав, що всі Мишині гори тряслися.
– Мамочко, це знову страшний вовк! – кричали сільські діти.
В усіх будинках негайно зачинялися вікна, двері замикалися на важкі засуви, і всі залазили під ковдри від страху, коли страшний вовк приходив до села. З гулом і гуркотом він риссю збігав з гори, завивав і пирхав, і починав носитися по сільським вулицям. Він бив лапами у вікна та двері, ой, як же це було страшно! І перш ніж вовк нарешті добирався додому, він встигав зжерти дванадцять кіз і тридцять кроликів. І як було з ним упоратися? Ніхто цього не знав, і всі люди були налякані та нещасні.

Але коли одного вечора страшний вовк проковтнув стару прабабуся секретаря міської ратуші, всю цілком, з перукою та окулярами, ось тут уже все село жахливо обурилося! Цьому треба було негайно покласти край. У селі влаштували велике зібрання, на яке прийшли всі мешканці і де було вирішено зібрати побільше сильних чоловіків і відправитися в глибину Мишиних гір, щоб застати страшного вовка зненацька і напасти на нього прямо в його норі.
Коваль Янус йшов попереду з величезним важким молотком, а за ним йшли молоді хоробрі чоловіки з косами, сокирами, вилами, списами, шаблями, ножами та пилками. А останнім йшов секретар міської ратуші, бо був дуже обережним.

Вони вирушили в дорогу рано-вранці, коли страшний вовк ще спав, і підійшли прямо до самої його нори. Але він туж мить прокинувся, цей страшний звір! Спочатку з нори пролунало жахливе виття, потім звідти вилетів цілий фонтан іскор, а потім з’явився і сам страшний вовк. На хвилину він зупинився на порозі і оглянув усе похмурим поглядом. І коли сільські чоловіки побачили його, цю кровожерну тварину з його жахливою пащею, то всі страшно злякалися! Наче змовившись, вони всі миттю розвернулися і з усіх ніг прожогом помчали вниз з гори зі своїми списами і вилами. Не зупиняючись, вони добігли до села, до смерті налякані і захекані.
— Більше до цього вовка ні ногою! — тяжко дихаючи, сказали вони своїм жінкам та дітям, які чекали їх вдома. — Це справжній диявол!
І тільки секретар міської ратуші сказав, що він би пішов і далі, причому навіть один, але це він, звичайно, похвалився.

Серед усіх цих жінок і дітей, які чекали на сміливців-чоловіків, був один маленький хлопчик на ім’я Денніс. І ось цей Денніс подумав: «То що цей страшний вовк так і буде тепер їсти наших кіз і прабабусь? А знаєте, що? Сходжу я потихеньку до нього сам». І поки ніхто не бачив, Денніс прошмигнув провулками, вибіг з села і став дертися на гору до нори страшного вовка. Щоб було не так страшно, він засунув у рот шматок жувальної гумки і почав старанно жувати. А треба сказати, що у Денніса був справжній талант в жуванні жуйки. Він умів робити з неї нескінченно довгі нитки, навіть цілі фіранки з таких ниток, міг видмухувати величезні бульки, і коли він дістався до гори страшного вовка, у роті в нього вже була величезна грудка жуйки. Вовк тим часом знову заснув. Денис підібрався до нори дуже тихо, і вовк нічого не почув. Ні секунди не роздумуючи, Денніс поліз просто в нору! Ой, а там лежав він — мерзенне чудовисько!
Уві сні паща у нього наполовину відкрилася, і звідти стирчали довгі білі зуби. Денніс не довго думав, а дістав з рота всю свою жуйку — і заліпив нею моторошну пащу. А потім розжував ще шматочок, витягнув із жуйки довгі нитки і — гоп! – обмотав ними пащу зверху!

Малюк Денніс виліз із нори, сховався за кущем і почав чекати, коли страшний вовк прокинеться. Через півгодини той справді прокинувся. Він хотів загарчати, але язик у нього заплутався в жувальній гумці, зуби склеїлися, жуйка потрапила в ніс і в очі, страшний вовк заричав, загудів і спробував лапами віддерти від морди противну жуйку, але в нього нічого не виходило. Жуйка приклеювалася все сильніше, поки не забилася в горло, і вовк задихнувся.
Денніс, маленький хлопчик, від радості кинувся в танок над поваленим звіром, а потім помчав униз — розповісти, що сталося. До чого ж зраділи всі мешканці села! Всі побігли подивитися на страшного вовка, а потім влаштували велике свято, одягли Деннісу на голову вінок із найкрасивіших квітів і всім селом носили його на руках.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: