<

Дядько Ведмідь

Казки Владіміра Сутєєва

Зайшов якось Ведмідь до Зайця в город і питає:

— Як справи, Вухастий?

— Та ось, морквину смикаю, дядько Мишко.

— А хороша морквина?

— Гарна, дядько Мишко, та тільки сидить глибоко.

— Мені, мабуть, теж морквини треба, — задумливо сказав Ведмідь, — запас на зиму…

— На здоров’я, дядьку Мишко! Бери, скільки хочеш!

Поплював Ведмідь собі на лапи і пішов моркву смикати, та так, що вона на всі боки полетіла.

Якраз повз Їжачок проходив, і одна морквина йому прямо на голову потрапила і на колючках повисла.

— Неподобство яке! — зашипів Їжачок. — Що це робиться?

— Морквину смикаємо! — гаркнув Ведмідь. — А ти куди зібрався, Колюча Голова?

— До лісу йду. За грибами!

— Ось гриби це діло! — зрадів Ведмідь. — Мені потрібний запас на зиму.

— Ідемо за білими грибами!

— Дядьку Мишко, — пискнув Заєць, — а як же морквина?

– “Морковка, морквина” … – розсердився Ведмідь. — Сам її їж, а я гриби більше люблю!

І пішов за Їжачком у ліс.

Ходить Їжачок лісом, гриби збирає і собі на колючки наколює, а незграбний Ведмідь їх більше ногами топче.

Білка йому з дерева кричить:

— Що це ти, дядечку Мишко, все кланяєшся?

— Та ось гриби збираю — собі запас на зиму роблю, — відповідає Ведмідь.

— Ну що твої гриби, — пищить Білка, — ти краще горішки спробуй!

Спробував Ведмідь горіхів і вони йому дуже сподобалися.

— Оце смакота! Я їх одразу, одним махом зберу. Ось так!

Обхопив Ведмідь лапами цілий кущ ліщини, повний стиглих горіхів, і вирвав його з землі прямо з корінням, потім звалив собі на спину і потягнув.

Побачив це Їжачок, тільки лапками розвів.

Тут назустріч Ведмедю Кіт із вудочками.

— Куди зібрався, Вусатий? – зупинив його Ведмідь.

— На рибалку, дядьку Мишко. Хочу кошеням рибки наловити.

— Рибки? Я люблю рибку, — облизнувся Ведмідь. — Мені треба на зиму рибкою запастися.

— Що ж, ходімо! У мене якраз зайва вудка є, — сказав Кіт.

Пішли на рибалку. Раптом Кіт запитує:

— Стривай! А як же твої горіхи, дядьку Мишко?

— Та що горіхи… Дрібниця. Ідемо швидше рибу ловити, мені її багато на зиму треба.

Прийшли на річку.

Тільки закинули вудки – Лисиця тут як тут!

Підсіла до Ведмедя і хихикає:

— Дурницями ти, дядько Мишко, займаєшся.

— Як це дурницями? — образився Ведмідь. Мені риба в запас на зиму потрібна.

— Та чи багато ти її наловиш? І яка радість цілу зиму рибу жувати? – каже Лиса. — Я краще тобі іншу справу запропоную. Всю зиму мені дякуватимеш.

– Що за діло? — спитав Ведмідь.

— Ходімо до села, курей, качок тягати.

– Курей? Качок? Ідемо швидше! — зрадів Ведмідь і кинув вудку.

— Дядьку Мишко, у тебе рибка клює! – кричить Кіт.

— Нехай клює. Риба не курка, – пробурчав Ведмідь і пішов за Лисицею.

Коли стемніло, Ведмідь і Лисиця до села підкралися. Лисиця дошку в паркані відсунула і шепоче:

— Ти, дядько Мишко, постережи тут, а я тобі курочок і качечок винесу скільки душі забажається.

— Гаразд, — каже Ведмідь, — тільки швидше приходь і більше приноси.

Мені запас на зиму потрібний.

Ходить Ведмідь уздовж паркану туди-сюди, дивиться на всі боки, прислухається… Але недовго йому довелося чатувати: собак з усього села набігло мабуть-невидимо! І всі гарчать, гавкають-заливаються, того й диви, розірвуть!

Забув Ведмідь про курей, про качок, про Лисицю-шахрайку і з усіх ніг кинувся тікати…

Собаки цілою зграєю – за ним! Так і гнали бідолашного Мишка до самого лісу.

Тим часом Лисиця зі своєю здобиччю непомітно вибралася з пташника і побігла. Тільки її й бачили!

Вранці лежить Ведмідь у лісі під деревом, стогне, ойкає…

Повз Мишеня пробігало, побачило Ведмедя, зупинилося.

— Що з вами, дядьку Мишко?

— Та ось, собаки… Учора всю шкуру з мене мало не здерли.

— Собаки? Це недобре, — пискнуло Мишеня.

— Я хотів, розумієш, собі на зиму запас зробити…

— Запас — це добре, — пискнуло Мишеня.

— Я і моркву смикав, і гриби збирав, і горіхи рвав, рибу ловив, за курми чатував…

– Курей крав? Це недобре, — пискнуло Мишеня.

— Все робив — і ось із порожніми лапами лишився…

— Що ж тепер робитимете, дядьку Мишко? — спитало Мишеня.

— Нічого не буду робити, — сказав Ведмідь. – Зима на носі. Заляжу в барліг, буду до весни лапу смоктати …

– Ех, дядько Мишко! — пискнуло Мишеня. Воно хотіло, мабуть, ще щось сказати, та тільки махнуло лапкою, свиснуло і побігло далі.

А що тут скажеш?

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Все сказки и картинки”

В. Сутеев

Видавництво: “АСТ”, 2016 р.

Залишити коментар