<

Дід і пройдисвіти

Фінська народна казка. Читати українською онлайн.

Жив собі в лісовій хатинці старенький дідусь. Була в нього корова, яка вже так постаріла, що не телилася,і не доїлася. Без молока старому було скрутно, і він подумав: «Відведу я її на ярмарок, продам різникові та куплю молоду теличку, з якої виросте хороша дійна корівка».

Накинув ланцюга на шию худобині і повів лісовою стежкою, потім простував битим шляхом і нарешті досяг міста, де саме вирував ярмарок.

Біля міської митниці стояли двоє молодих шалапутів, які шукали слушної нагоди, аби піддурити когось. Коли дідусь наблизився зі своєю корівчиною, один з шахраїв зашепотів іншому:

– Он іде старий дурень, легко обведемо його навколо пальця.

Вони підійшли до старого й запитали:

– Куди це господар веде свою козу?

Дідусь не відповів на ці кпини, а чимчикував собі далі.

Шахраї забігли за ріг будинку, переодягнулися, хутенько оббігли квартал і з іншого боку перестріли старого й поцікавилися:

– Господар веде свою козу на продаж? Скільки ж правитиме за неї?

Дідусь, почувши знову про козу, подумав: «Чи я вже геть здурів од

міського шуму? Хто ж правий – я, господар цієї корови, чи оті люди, які вважають її козою?»

Пройдисвіти постали перед дідусем і втретє. Вони знову переодягнулися, щоб той їх не впізнав, і сказали:

– Ти ба, як мекає ця коза! Продайте її, діду, нам!

Старий уже й сам подумав, що він веде козу, бо всі люди говорять про козу, і він згодився продати худобину.

Шахраї, звичайно, дуже дешево придбали корову – адже платили як за козу.

Спинився старий на розі вулиці, подзенькав монетами в долоні й побачив, що хлопці повели корівчину на базар. Дідусеві тоді й спало на думку: «А що як оці торгаші – пройдисвіти й обвели мене навколо пальця?»

Старий почав спостерігати й побачив, що ті продали корову різникові й отримали, звісно, за неї чималі гроші. Розгнівався дід, що так легко дав себе обдурити, й став думати, як би відплатити шахраям.

І за мить вигадав, як йому схитрувати.

Біля базару дідусь зайшов до шинку, покликав шинкаря й попросив:

– Я хочу трохи пожартувати над своїми двома товаришами. Ось-ось завітаю сюди з ними. За харч і питво сповна заплачу зараз. Коли ми вдосталь наїмось-нап’ємось і зберемось іти, я покручу капелюха на пальці й запитаю: «Чи за все заплачено?» А ви відповісте: «Заплачено ще й з лишком!»

Старий віддав шинкареві гроші, і той пообіцяв зробити так, як він прохав.

Потому дідусь ще побував у двох корчмах і домовився так само.

Після цього він поспішив на базар і зустрів там, наче випадково, обох пройдисвітів. Вони глузливо запитали:

– Чи не поставить господар могорича за те, що так вигідно продав свою козу?

– А чого ж, ходімо,– погодився дідусь і привів шахраїв до першої корчми.

Всі троє наїлися-напилися досхочу. Коли настав час розраховуватися, старий підняв на вказівному пальці капелюха, крутнув і запитав корчмаря:

  • Чи за все заплачено?

Той відповів:

– За все заплачено, ще й з лишком!

Шахраї дуже здивувалися, бо вони не бачили, щоб старий щось платив.

Вони вийшли з корчми і трохи прогулялися. На розі вулиці стояв другий шинок, і дідусь запропонував:

– Може продовжимо? Ярмарок лише раз на рік.

Пройдисвіти залюбки погодились і знову їли-пили, що тільки очі бачили

на столі.

Коли настав час розраховуватись, старий крутнув капелюха на пальці, і знову виявилось, що вже заплачено.

І в третій корчмі хитрому дідусеві підіграли, як було домовлено. Шахраї ще більше здивувалися і стали розпитувати старого, що за чари в його капелюсі – будь-де можна їсти-пити й нічого не платити.

Дідусь лукаво усміхнувся й каже:

– Це все завдяки моєму капелюхові. У ньому прихована така чарівна сила, що коли його трохи крутнути й запитати у продавця, або шинкаря, чи все заплачено, той відразу ж підтвердить, що все гаразд.

Шахраї хитрувато перезирнулися, і вирішили: ми повинні виманити в старого капелюх, повинні, скільки б це не коштувало! Вони почали умовляти старого продати чудо-капелюха, одначе дідусь вагався:

– Це – спадок мого дідуся, він дорожчий за всякі гроші.

Пройдисвіти набавили ціну й не відставали:

– Вам, шановний хазяїне, цей капелюх потрібен лише раз на рік. А нам він став би у пригоді щодня, адже ми мешкаємо в місті.

– Ну, хай буде по-вашому. Платіть за капелюха триста талярів і забирайте.

На той час це були величезні гроші, за які можна було купити невеликий будинок. Одначе бажання крутіїв мати чудодійного капелюха затьмарило розум, і вони дали старому триста срібних монет.

На цьому й розійшлися. Дідусь попростував додому, а пройдисвіти зі своїм чарівним капелюхом поспішили ще до одної корчми. Вони замовили щедрий стіл, їли-пили од пуза. Коли настав час платити, один із шахраїв начепив капелюха на палець, крутнув і спитав у шинкаря:

– Чи все там заплачено?

– Ні, хто це за вас платив? – здивувався той.

– Дай капелюха мені,– кинув другий шахрай.

Він крутнув капелюха, наче дзиґу, пристукнув зверху й поцікавився:

– Чи за все заплачено?

Але ніякого дива не сталося й цього разу. Заплатили хлопці чималі гроші й присоромлені пішли геть із корчми, на всі заставки проклинаючи свою дурість:

– Отой дідок не такий уже й простакуватий, як видалося спочатку. Свою корову він продав нам як козу, а тепер обдурив!

– Ми повинні покарати його за цю витівку! – вигукнув другий, і вони кинулися навздогін за дідусем.

Пройдисвіти щодуху помчали в тому напрямку, куди пішов старий. Перехожі підтвердили: щойно він тут прочалапав.

Надвечір зупинилися біля заїжджого двору, де запитали про діда..

– Там у кімнаті справді лежить старий, схожий на того, що ви розшукуєте, але він дуже хворий,– пояснила господиня.

– Ага, занедужав обманщик! – скрикнули обурені хлопці.– Вдруге не вдасться нас ошукати.

Шахраї зайшли до кімнати й побачили старого, який лежав на ліжку й жалібно стогнав.

– Що з вами? Може, шкодуєте, що корову продали мов козу? – запитав другий шахрай.

Дідусь удав, що не почув запитання, лише стогнав. Пізніше озвався:

– Усі кісточки ниють. Дорогою напали на мене розбійники, забрали всі гроші й немилосердно побили.

– Ще й ми додамо! – вигукнув хлопець, схопив палицю, що стояла в кутку, і ну молотити нею старого.

Дідусь миттю перестав стогнати, бадьоро підхопився з постелі й почав дякувати тому, хто його бив:

– Як добре вчинив ти, любий друже, що відлупцював мене! Ця чарівна палиця й мертвого підніме.

І закортіло ошуканцям придбати в дідуся цю паличку. Вдосталь насперечавшись, нарешті вирішили віддати йому останні гроші й купити чудо-палицю.

А коли вже вдарили по руках, один із пройдисвітів запитав:

– Чи можна вам вірити? Як ми взнаємо, що не обдурюєте нас?

– Спробуйте силу палиці,– порадив старий.– Там у хазяїв у кутку лежить хвора служниця. Підіть і відлупцюйте її, то побачите, допоможе чи ні.

Хлопці опинилися біля хворої й побили її палицею. Вона кілька разів скрикнула, а тоді простягла ноги і стихла. Здалося, що бідолашна жінка й не дихає.

Крутіїв охопив жах. Вони кинулися до старого й заблагали:

– Ой лишенько! Що з нами буде? Служниця померла! Поліція негайно знайде нас і закує в кайдани! Обдурив ти нас жорстоко, немає у палиці  ніякої цілющої сили.

Дідусь відповів:

– Палиця чудова, але ви перестаралися – били нею занадто сильно. Ви боїтеся поліції? Так, шкода, дуже шкода буде, коли такі хлопці-молодці опиняться за ґратами. Це я, старий, можу безтурботно вилежуватися в тюрмі. Як ви подивитеся на те, якщо я візьму провину на себе?

– Візьміть, візьміть, добродію! – стали благати шахраї.

– Але таке діло, звісно, задарма не робиться,– зауважив дідусь.

– У нас немає вже ні копійки за душею, все віддали вам,– заскиглили пройдисвіти.

– У кишеньках ваших жилетів є гарні годинники, от і віддайте мені як плату,– схитрував старий.

Нічого не вдієш, довелося крутіям віддавати свої годинники. Украй пригнічені, вони щодуху помчали із заїжджого двору до міста.

Коли за хлопцями вляглася курява, дідусь пішов поглянути на хвору. Вона , звичайно, не вмерла, а просто знепритомніла з переляку. Старий приклав їй до лоба змочений у холодній воді рушник, і служниця отямилась і підвелася.

Коли наступного дня дідусь повернувся до рідної оселі, у нього в торбі була купа грошей і два дорогі годинники. Він по черзі глянув на один годинник потім на другий і мовив:

– Ну й перепало ж вам, міські пройдисвіти! Тепер добре подумаєте, перш ніж купувати корову по ціні кози!

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Волшебный короб” — збірка
Финские народные сказки

Упорядник Унелма Конкка

Видавництво  “Карелия”

Петрозаводськ, 1993 р.

Залишити коментар