TOU

Діти Локі

Міфи та легенди Скандинавії

Локі був вродливим і чудово це розумів. Йому симпатизували й довіряли, але в кращому випадку він виявлявся ненадійним та егоїстичним, а в гіршому — шкідливим і лихим. Він одружився з жінкою на ім’я Сіґюн, яка була щасливою і вродливою, коли Локі сватався, однак тепер завжди мала такий вигляд, ніби чекала на прикрі новини. У подружжя народився син Нарві, а згодом ще один син, Валі.

Іноді Локі надовго зникав, не даючи про себе знати, й тоді Сіґюн, здавалося, чекала найгірших новин. Але Локі завжди повертався до неї, при цьому мав вигляд таємничий і винуватий, але водночас був нібито надзвичайно гордий собою.

Тричі він пропадав і тричі, зрештою, вертався.
Коли Локі повернувся до Асґарда втретє, Одін викликав його до себе.
— Мені наснився сон, — мовив старий і мудрий одноокий бог, — що в тебе є діти.
— В мене є син, Нарві. Він чемний хлопчик, хоча, мушу зізнатись, не завжди слухається свого батька; а ще я маю сина Валі — цей слухняний і стриманий.
— Я не про них. У тебе є троє інших дітей, Локі. Ти таємно проводив дні й ночі у Країні крижаних велетнів з велеткою Анґрбодою. І вона народила тобі трьох дітей. Я бачив їх внутрішнім зором, коли спав, і мої видіння підказали, що в майбутньому вони стануть запеклими ворогами богів.
Локі не відповів. Він намагався набути присоромленого вигляду, але натомість випромінював самовдоволеність.
Одін скликав до себе богів на чолі з Тюром і Тором і звелів привести в Асґард із далекого Йотунхейма, Країни велетнів, дітей Локі.

Боги вирушили у Країну велетнів. Щоб дісталися фортеці Анґрбоди, їм довелося подолали чимало перешкод. Велетка не чекала на них, а тому залишила дітей гратися у великій залі. Боги були вражені, побачивши, якими на вигляд були діти Локі й Анґрбоди, але це їх не зупинило. Вони схопили дітей, зв’язали їх і попрямували в Асґард. Найстаршого несли посередині, прив’язавши його до обчищеного стовбура сосни, на другу дитину вдягли намордник із вузлуватої верби і накинули на шию мотузяний повідець, ну, а третя дитина, страшна та похмура, йшла поряд.
Ті, хто був справа від третьої дитини, бачили гарненьку дівчинку, а от ті, хто йшов зліва, намагалися на неї не дивитись, бо перед ними поставав мрець, в якого шкіра й плоть зогнили дочорна.
— Ти нічого не помітив? — запитав Тор у Тюра на третій день зворотної мандрівки через Країну крижаних велетнів. Вони зупинились на ночівлю посеред невеличкої галявини, і Тюр саме чухав пухнастий загривок середньої дитини Локі своєю велетенською правицею.
— Що саме?
— Вони не переслідують нас — я маю на увазі, велетні. Навіть мати цих створінь не кинулась за нами. Складається враження, ніби їм хочеться, щоб ми забрали дітей Локі з Йотунхейма.
— Дурниці, — відказав Тюр. Біля вогнища було тепло, проте ці слова змусили його здригнутись.
Пройшло ще два дні важкої подорожі, й ось вони увійшли до зали, де сидів Одін.
— Це діти Локі, — пояснив Тюр коротко.
Перша дитина Локі була прив’язана до сосни, але вже стала довшою за саму сосну. Дитину звали Йормунґанд і це був змій.
— Він виріс на багато футів за ті дні, що ми його несли, — додав Тюр.
— Будь обережним, — застеріг Тор. — Він плюється пекучою чорною отрутою. Якось плюнув на мене, але промахнувся. Тому ми й прив’язали його голову до дерева.
— Він дитина, — сказав Одін. — Тому й досі росте. Ми відправимо його туди, де він не завдасть нікому шкоди.
Одін відніс змія на узбережжя моря, що простягається поза всіма світами, моря, що оточує Мідґард, і там, на березі, відпустив Йормунґанда й дивився, як він плазує та ковзає під хвилями, як відпливає, звиваючись і петляючи.

Одін стежив за ним своїм єдиним оком, поки змій не зник за обрієм, і думав, чи правильно вчинив, бо не знав цього напевне. Він зробив так, як підказали йому сни, але снам відомо більше, ніж вони показують навіть наймудрішому з богів.
Змій буде рости у сірих водах світового океану, рости, поки не охопить всю землю. В народі Йормунґанда прозвуть змієм Мідґарда.
Одін повернувся до великої зали й наказав дочці Локі підійти до нього.
Він поглянув на дівчинку: на правій стороні обличчя — біло-рожева щока, зелене, як у Локі, око, червоні повні губи; на лівій — шкіра плямиста, в борознах, розпухла від ударів смерті, незряче око біле та гниле, а безгубий рот зморщений і натягнутий на мертві коричневі зуби.
— Як тебе звуть, дівчинко? — запитав Бог-отець.
— Мене звати Хель, — відповіла вона, — коли ваша ласка, Боже-отче.
— Ти чемне дитя, — зауважив Одін. — Цього в тебе не відбереш.
Хель мовчки дивилася на нього своїми різними очима: одним зеленим, холодним, як лід, другим — мертвотно-блідим, тьмяним, зогнилим і неживим, — і не було страху в її погляді.
— Ти жива? — запитав Одін дівчинку. — Чи, може, ти труп?
— Я — це я, Хель, донька Анґрбоди і Локі, — відповіла вона. — І понад усе мені подобаються мертві, їм притаманна простота, і вони говорять до мене з повагою. А живі дивляться на мене з відразою.

Розглядаючи дівчину, Одін пригадав свої сни. Він мовив:
— Це дитя буде правителькою найглибшого і найтемнішого царства, правителькою мертвих з усіх дев’яти світів. Вона буде королевою тих бідолашних душ, які померли не геройською смертю — через хворобу або старість, нещасний випадок чи пологи. Воїни, що померли в бою, завжди відходитимуть до нас у Вальхаллу. А всі ті, хто загинув інакше, потраплять під її крило і будуть прислуговувати їй у пітьмі.
Вперше з того часу, як її розлучили з матір’ю, дівчинка Хель усміхнулась — половиною рота.
Одін відвів Хель до Царства мороку і показав їй неосяжну залу, де вона прийматиме своїх підданих, а тоді спостерігав, як вона називає свої нові пожитки.
— Моя миска називатиметься Голод, — сказала Хель. Вона взяла до рук ніж: — Це буде Лихоліття. А ліжко нехай зоветься Ложем хворого.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Скандинавська міфологія”
Автор – Ніл Гейман
Переклад – М. Бакалова
Видавництво: “КМБУКС”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: