TOU

Дівчина, яка протанцювала все на світі

Хелена Нюблум

Коли сонце трохи вище піднялося в небі і в замку закипіло життя, дівчина підійшла до замкових воріт і тихенько постукала.

Сам управитель вийшов із замку, відчинив ворота і спитав дівчину, що їй треба в королівському замку так рано, коли всі ще тільки – тільки вилізли з ліжок. Сам управитель ще не встиг випити кави.

Тоді дівчина сказала, що їй так хотілося б найнятись на службу в королівському замку, хай навіть найнезначнішу й найменш оплачувану.

Управитель уважно подивився на неї і запитав, як вона вважає, чи зможе вона допомагати садівнику в царському саду. Йому якраз потрібна дівчина, щоб допомагати доглядати квіти, бо найкраща помічниця садівника у четвер поїхала до Америки.

Так, дівчина думала, що зможе, і управитель пішов разом з нею до садівника і сказав йому, що знайшлася дівчина, яка хоче піти до нього в помічниці — доглядати квіти.

— Спочатку подивимося, на що ти годишся, — вирішив садівник. — Я знаю чимало таких, кому хочеться стати садівницями та які ледве можуть відрізнити жовтофіоль від соняшника.

І він повів дівчину по всьому саду і питав її про кожну квітку і про кожний кущик:

— Ну, як називається ось цей?

І дівчина одразу називала їх усе поспіль. Вона не знала лише назву Роtеntillа, але швидко вивчила його.

Ось так і стала вона садівницею в королівському саду, такому прекрасному, що Райський сад навряд чи був прекраснішим.

Весь сад був розбитий високо-високо над могутніми стінами, звідки відкривався краєвид на безкрає море і на гори, що синіли вдалині.

У саду ж росли древні, тисячолітні дерева з кронами, що відкидали широку тінь. Поміж ними виднілися великі відкриті галявини зі свіжою зеленою травою, де били високі, прохолодні струмені фонтанів, а мовчазні статуї стояли в роздумі під покровом листя.

Але найпрекрасніше були квіти в саду. Їх було безліч – величезні простори, засаджені пахучими левкоями і жимолістю, а вздовж доріжок, осяяних сонячним світлом, довгі ряди соняшників, що звертали свої блискучі лиця до сонця.

Там були тераси з безліччю ніжних білих лілій і цілі луки запашної резеди. По арках та колонадах вилися фіолетові квіти клематису та вогненностійкого відтінку крес-салат. Але найбільше було троянд! Троянди чіплялися за все, повсюди висіли, вони заповзали на дерева і заглядали у вікна замку.

Там були маленькі білі троянди, що букетиками висіли серед темного листя старих дерев. І прекрасні, веселі, розкішні троянди, що вливались у гущавину всіх інших квітів, буквально затоплюючи їх, і, здавалося, казали:

– А ось і ми! Ми троянди.

Біля самого моря на високих стінах замку над киплячими хвилями троянди кивали й махали головками, наче вітаючись із морем.

Так, це був сад — усім садам сад, і дівчина тут була щаслива, як ніколи.

Їй дали новий охайний одяг і маленьку гарну кімнату в будиночку садівника — доброї старої людини. Все своє життя він здебільшого мав справу з квітами. Тому він і став таким лагідним і привітним; і хоч він був зовсім старий, від нього пахло трояндами.

Незабаром дівчина навчилася доглядати квіти так, як того хотів садівник. Вона рано вставала і пізно лягала і невдовзі вже знала, де ростуть різні квіти, і коли їх треба поливати, і які найвразливіші. І вона дуже полюбила усі ці квіти!

Особливо тішило її те, що ніколи раніше не вдавалося знайти місце, де було б так гарно танцювати, як у цьому саду.

У самій глибині гаїв, де кущі жасмину були всіяні білими квітами, а фіолетовий клематис високо заліз на стрункі тополі, вона виконувала урочистий «Танець Тіней» — повільний, танець, що ширяє, роїться і зникає, як думки у голові.

Вгорі на терасах при яскравому світлі місяця вона виконувала «Танець Зірок», а рано вранці, перш ніж хтось прокидався від сну, вона з білою лілеєю в руках виконувала урочистий «Танець Світла».

Опівдні, коли всі відпочивали, вона виконувала «Танець Сонця» серед усіх своїх троянд. То був танець радості, танець літа. Він супроводжувався високими стрибками щастя та широкими рухами. І троянди заповзали на дерева, подібно до того, як хлопці залазять на паркан, щоб побачити її. А коли танець закінчувався і вона падала на траву, троянди обсипали її на знак подяки хмарою пахощів.

У цьому саду вона навчилася також чудовому «Танцю Орхідей», який усіма своїми обертаннями та поклонами нагадував якесь диво. Здавалося, вона ось-ось зникне посеред танцю. А на березі моря, на верхівці стіни замку, вона виконувала «Танець Хвиль». Вона навчилася йому біля хвиль, що постійно билися об стіни. І щоразу, коли вона танцювала його, хвилі здіймалися все вище і вище, вигукуючи:

– Хто ти? Хто ти така, що танцюєш так гарно, як море?

У саду замку жили лише старий садівник та вона.

Вдень приходили туди інші працівники, але лише у певні години.

У замку взагалі ніхто не жив, бо королева померла, а король якраз був відсутній, мандруючи зі своїм сином, юним принцем.

Управитель замку чекав їх додому будь-якої хвилини, але невідомо було, коли вони повернуться.

Сталося так, що вони приїхали пізньої ночі, і дівчина, яка жила в будиночку садівника, в цей час спала, не знаючи, що король і принц уже вдома.

Вона рано прокинулася, бо чайки кричали над морем, і побачила, що день обіцяє бути чудовим. Вона швидко одяглася і вийшла на терасу, звідки відкривався широкий вигляд далеко-далеко на море. Їй так хотілося виконати «Танець Світла»!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки писателей Скандинавии”
Збірка
Хелена Нюблум
Видавництво: “Лениздат”
1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: