Дівчина виходить заміж за сонце

Давним-давно жили чоловік і жінка. У них не було дітей, і вони благали бога, щоб він послав їм дитя. Довго вони просили, і нарешті бог послав цьому подружжю дівчинку, але сказав, що коли дівчинці сповниться вісім років, вона помре.
—Чоловіче,— мовила дружина,— що ж нам робити?
—Люба моя, давай замкнемо її в скриню, покладемо туди їжу, посаг та й пустимо на море.
Так вони й зробили: кинули скриню в море, приказуючи:
—Прощай, наша доню, нехай сонце буде твоїм другом!

Зненацька здійнявся північний вітер, хвилі схопили скриню і понесли у відкрите море.
Пройшло багато днів, поки скриня прибилася до острова. Тут жило Сонце зі своїми сестрами. Сонце встало, щоб освітити весь світ, коли бачить — на березі скриня. Воно й каже сестрам:
—Подивіться, що там у скрині. Коли сукні — забирайте собі, коли ні, то все віддасте мені.
Сказавши так, Сонце пішло по світові.
Прийшли дівчата на берег, витягли скриню з води, відкрили її.. Що ж вони побачили! Красиву дівчину! Вони перелякалися і заходились верещати. А потім питають:
—Скажи нам, ти людина?
—Людина, тільки мене замкнули в скриню і кинули в море, я так і не знаю, за що.
—Вилазь звідти,— умовляли дівчата,— ми тебе нагодуємо.

Вони допомогли дівчині вилізти із скрині і повели її в замок. Нагодували, а коли стемніло, сказали:
—Зараз ми тобі дещо порадимо, тільки ти не бійся.
—Кажіть, я не з лякливих.
—Тобі треба заховатися, бо скоро повернеться наш брат — Сонце. Він за день виголодався, то й тебе може з’їсти.
—Добре,— відповіла дівчина,— заховаюсь.
Невдовзі прийшло Сонце.
—Добрий вечір, сестри!
—Здоров був, брате!
—Дівчата, а що було у тій скрині?
—Ой, братику, спочатку повечеряй, а потім ми тобі все розкажемо.

Повечеряв брат і знову до сестер:
—А тепер кажіть!
—Братику, у скрині була дівчина! Ми її приведемо, тільки ти не їж її.
—Приведіть, я її не чіпатиму.

Привели сестри дівчину. Вона глянула на Сонце і враз закохалася.
Вранці, ледве Сонце пішло по світові, дівчина гукнула старшу сестру Сонця і каже-
—Я хотіла б стати вашою сестрою, видайте мене заміж за Сонце.
—Я згодна,— зраділа старша сестра,— коли Сонце повернеться і захоче вмитися, я скажу, що ти допоможеш йому.
—Хай буде по-твоєму,— погодилася дівчина.

Увечері Сонце повернулося додому. Старша сестра каже:
—Брате, ця дівчина хоче злити тобі на руки.
—Добре, хай зливає,— відповіло Сонце.
Прийшла дівчина з глеком, стала зливати, а Сонце стоїть — не миється, тільки дивиться на неї. А потім і каже старшій сестрі:
—Сестро, мені дуже подобається ця дівчина, я хочу з нею одружитися.
—Брате, і вона сказала, що полюбила тебе! — вихопилося у старшої сестри.
—Сьогодні,— мовило Сонце,— я не піду світити. Вижену на небо хмари, а само посиджу вдома.

Цього ж дня дівчина й Сонце побралися. їм зробили вінки з виноградної лози. Відгуляли бучне весілля. Зажили вони дружно. Однак скоро старша сестра стала ревнувати дівчину до Сонця й вирішила погубити її. Але Сонце розгадало злий намір і відтоді стало завжди брати дружину з собою світити світові.
Так вони живуть у щасті й мирі, а ми ще краще.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Грецькі народні казки”
Переклад – Степаненко В. І,
Видавництво : “Веселка”
Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: