ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево

Казки Елеонор Фарджон

У Лінгуаглоссі, на Сицилії, жила маленька сільська дівчинка на ім’я Маріетта. Це була країна фруктових дерев: персики, абрикоси, яскраві гранати, мигдаль, чиї ніжні рожеві квіточки навесні з’являлися найпершими, і оливкові дерева, чиє листя завжди зелене, і виноградні лози з білими і чорними гронами в кінці літа. Життя селян цілком залежало від фруктових дерев.

Країна фруктових садів лежала біля підніжжя великої гори з вогненним серцем і жерлом нагорі. Іноді гора сердилася і вивергала з цього жерла вогонь і розпечене до червоного каміння.

А коли вона дуже сердилася, ціла річка з розплавленого каміння стікала вниз з гори кілька днів поспіль, наче з горщика витікала каша. Руде полум’я здіймалося високо в повітря, із силою підкидаючи кам’яні брили, що падали, куди заманеться. Іноді вогняна ріка спускалася вниз і руйнувала все на своєму шляху, перетворюючи квітучу землю на пустелю, і там, де вона пробігала, повітря ставало таким гарячим, що неможливо було ані жити, ані дихати.

Тому селяни, які обробляли землю в тіні гори, завжди жили в страху, чекаючи часу, коли гора розсердиться і почне гнівно бурчати, а коли це траплялося, вони молилися святому Антонію, щоб він приборкав гнів гори та врятував їхні фруктові дерева від загибелі.

У великому гніві гора бувала не дуже часто, і Маріетта вперше почула, як гора бурчить дійсно грізно, коли їй було сім років. Одного ранку її старший брат Джакомо, якого часто не бувало вдома по кілька днів, повернувся додому, а вона гралася в садку, біля свого власного персикового дерева. Її деревце росло в найдальшому кутку саду, з усіх фруктових дерев, що росли тут, її деревце було найближче до гори.

Джакомо посадив цей персик для Маріетти в той день, коли вона народилася, і дівчинка любила своє деревце більше за все на світі. Вона розмовляла з ним, наче з другом, а Джакомо іноді жартував, питаючи сестру, як її подружка поживає сьогодні.

– Малятко – дуже весела подруга – зазвичай відповідала Маріетта навесні, коли дерево зацвітало, а коли на ньому з’являлися персики, вона могла сказати: – Малятко міцна та сильна. – А пізніше, коли персики були зірвані і з’їдені, Маріетта відповідала: – Малятко пішла, вона сьогодні не вийде пограти зі мною.

– Яка вона, твоя донечка-подружка? – жартував Джакомо.

– Вона така гарненька, сміється, співає і танцює весь час. Вона носить зелене платтячко і віночок на голові. Зараз її немає – вона пішла в гості до короля гори, хоча їй зовсім не хотілося йти туди.

Джакомо сміявся і смикав Маріетту за чорні кучерики, але стара бабуся Лючія, яка жила в будинку і готувала їжу, хитала головою і бурмотіла:

– Може й так, може й так, хто знає…

В той день, коли Джакомо на кілька днів пішов з дому, а Маріетта збирала квіти і розмовляла зі своїм персиковим деревом, вона почула якесь незнайоме гудіння у повітрі і подумала: “Король гори на щось розсердився”. Почувши це гудіння, усі, хто працював серед дерев – і чоловіки, і жінки стали як укопані та почали дивитися на гору зі страхом у душі.

Через деякий час вони зрозуміли – сталося те, чого вони боялися найбільше. Чи багато, чи мало часу пройшло після цього, але вогняна річка почала стікати з вершини гори і незабаром мала дістатися до квітучого села. Цього вечора стара Лючія сказала Маріетті:

– Треба швидко втікати.

– Куди ми підем? – запитала Маріетта.

– В село, помолитися святому Антонію. Візьми з собою квіти.

Маріетта взяла квіти, які вона зірвала вранці, і пішла в село зі старою Лючією.

Молоді й старі, жінки і чоловіки сходилися в село з усіх сторін, а ті, хто жив у цьому селі, вже покинули домівки і стояли на колінах в церкві. Майже всі приносили квіти і клали їх до фігури святого Антонія. Маріетта теж поклала квіти і опустилася на коліна поруч з Лючією і почала молитися.

– Чого мені просити, матінко Лючія? – запитала вона.

– Проси, щоб вогонь не впав на нас.

Маріетта просила до тих пір, поки не втомилися коліна. Вона встала і побачила, що деякі діти грають в густій тіні високих колон. Вона трошки пограла з ними, потім прилягла і заснула, а коли прокинулася, побачила, що людей в церкві стало значно більше.

Селяни зі схилів гори, жінки в хустинах, а чоловіки в старих червоних плащах, облямованих хутром, – вони вели з собою дітей. У деяких були величезні вузли з одягом та різним домашнім скарбом, поспіхом зав’язані перед тим, як вони кинулися тікати від вогняної ріки, що спускалася на їхні будинки.

Усю ніч люди стояли в церкві, молячись, щоб річка зупинилася або повернула в бік від їхніх домів, а рано вранці вони вийшли і стали дивитися на гору. З першого погляду їм стало зрозуміло, що їхня молитва не прийнята, і що вогняна ріка продовжує наступати на їхню квітучу землю. Повітря було гарячим та пекучим.

Стара Лючія простягла вгору руки і заголосила, як і багато інших жінок. Потім священик промовив:

– На все воля Господа Бога, діти мої! – і попросив чоловіків винести фігуру святого Антонія з церкви і поставити її на шляху вогняного потоку.

Чоловіки пішли в церкву і винесли статую. Вони пронесли її через село і поставили на дорозі там, де вказав священик. Жінки і діти йшли за ними з квітами і поклали квіти навколо фігури, потім зірвали ще квіти і вкрили ними ноги святого Антонія.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки“
Збірка
Елеонор Фарджон
Видавництво: “Ангстрем”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: