TOU

Дівчинка з квітучим волоссям

Казки Ельзи Бесков

– Що тобі треба? — спитала Білоцвітка. – У тебе такий сумний голос.

— Я сумую через те, що не можу більше зберегти у волоссі квіти, поскаржилася Малін. І вона про все розповіла феї.

— Які дивні ці люди! – Здивувалася фея. – Ніколи нам, їх не зрозуміти!

— Може, тобі під силу зробити мої квіти невидимками, — сказала Малін. Тоді я могла б їх зберегти.

– Це я можу, – пообіцяла фея, – але тоді ти й сама їх не побачиш.

— Не має значення, — заперечила Малін. — Зате я, як і раніше, радітиму, що волосся моє цвіте. Цього в мене нікому не відібрати.

— У всякому разі, — пояснила їй фея, — одна людина на світі зможе побачити твої квіти.

– Хто ж? – Запитала Малін.

– Цього я не знаю, – відповіла фея. — Але пам’ятай, що з тим, хто побачить твої квіти-невидимки, ти можеш побратися. Тільки з ним і більше ні з ким іншим.

З цими словами фея легенько торкнулася волосся Малін і поспішила туди, де танцювали ельфи.

Пастушка не зрозуміла, що мала на увазі фея, але на душі у неї стало легко й радісно, ​​коли вона поверталася додому при світлі місяця.

На ранок господиня побачила, що в волоссі пастушки немає більше квітів, і залишилася дуже задоволена.

— Дивись тільки, щоб не потрапити під нове закляття, — сказала вона.

А Малін було так добре без теплої хустини. І на вигляд вона була набагато веселішою. Аромат лісових квітів супроводжував її, куди б вона не йшла, і немов легке сяйво струменіло від її світлого волосся. Чимало юнаків в окрузі хотіли б одружитися з Ліною – Любоквіткою, коли вона стане дорослою дівчиною.

Мріяв про це й син господаря садиби, де Малін служила у пастушках. Малин  ні про що не здогадувалася, але матінка його все помітила, а цю пастушку в невістки вона ніяк не хотіла. «Хто його знає, раптом у ній ще сидить чаклунство», — думала вона. І тому господиня все крутіше і різкіше розмовляла з Малін. А як настала осінь і худобу вже не випускали з стайні, вона приставила пастушку до найважчої і найбруднішої роботи, яку тільки могла придумати. Вона думала, що чорна робота зробить Малін такою грубою та незграбною, що син не захоче навіть глянути у її бік.

Однак Малін ходила по садибі, занурена у свої мрії про квіти, і яку б роботу не робила, була все такою ж веселою, радісною і вільною. Коли вона входила в темний хлів, здавалося, від неї виходить ще більше сяйво, ніж коли пасла корів у лісі. Вона ледь помічала непривітність господині, точнісінько як не бачила, що погляди хазяйського сина переслідують її всюди, куди б вона не пішла. Але все ж таки Малін сумувала часом за літом і про прохолодою зеленого лісу.

А як настала весна, господиня найняла собі іншу пастушку.

— Забирай свою платню, — сказала вона Малін. — І щоб твого духу більше в моєму домі не було. Чаклунство, мабуть, ще сидить у тобі. Ніщо тебе не дійме — ні робота, ні лайка. Ходиш садибою з таким виглядом, ніби ти всьому світу господиня.

Ой і засмутилася ж Малин!

— Я намагалася справляти свою роботу якнайкраще, — сказала вона.

— Так, ти вмієш працювати, — сказала господиня. — Тільки по тобі ніколи не видно, що тобі тяжко і ти втомилася. Не інакше тут чаклунство замішане. Прощавай.

З тяжким серцем вирушила Малін додому. Як вона розповість батькам, що їй відмовили від місця? Вони думали, що вона залишиться в селянській садибі щонайменше ще на два роки! І ось тепер доведеться піти, та ще й з такою ганьбою.

Але вдома її  зустріли  з радістю! Матінка хворіла і, побачивши дочку, навіть просвітліла лицем. Задоволена була вона і тим, що квіти зникли з волосся Малін, її так турбувало це незрозуміле чаклунство.

– Тепер я можу спокійно померти, – сказала вона. — Здається мені, тепер з тобою все буде гаразд.

– Ні, мамо, ти не помреш, – сказала Малін, і відразу ж стала доглядати за нею. І робила вона це якнайкраще. Подбала вона і про будинок, та й молодших сестер із братами почала привчати до роботи.

«Так світло й весело в хаті, коли тут Малін», — думали вони. Батько теж не міг натішитися, що старша дочка знову з ними. Жаль йому було лише прекрасних квіточок, які зникли з її волосся!

Незабаром мати знову встала на ноги, і тепер Малін могла допомагати батькові в їхньому садочку. На це в нього залишалося мало часу через весняні польові роботи. Однак Малін працювала за двох. «Просто диво, — думав батько. – Яка у неї легка рука. До чого не торкнеться, все росте і розквітає! Незабаром його садок уже майорів усіма фарбами, всіма кольорами веселки. Садові і польові квіти росли там упереміж, і чутка про розкішні, дивовижні квіти на бідняцькому городі облетіла всю округу. До них стали приходити люди та купувати квіти до всіх свят та урочистостей. Селянина також просили продавати розсаду. І він думав, що коли так і далі піде, у нього нарешті з’являться гроші — збудувати теплицю. Про це він мріяв усе своє життя.

Спочатку матінку дивувало, що Малін не бажає сидіти і займатися рукоділлям, як інші дівчата, а тільки порпається в землі. І їй здавалося, що в них надто багато росте квітів; було б краще вирощувати більше овочів. Але коли вона побачила, скільки грошей приносять ці квіти, вона зраділа!

Звістка про прекрасний сад дійшла і до господині панської садиби. І ось одного разу вона поїхала туди разом із сином — купити небагато квітів. Їй так набридли всі ці манірні квіти в панському саду.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 23

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Девочка с цветущими волосами“

Эльза Бесков

Сборник – “Сказки скандинавских писателей”

Видаництво: “Лениздат“, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: